Як пояснити глухонімій дитині аутистові, що сьогодні немає що їсти? Як сказати синам, що у місті ворог, тож ходити по вулиці небезпечно?

Як вберегти своє дитя від ворожих сил? Ці питання ставила перед собою родина Гвоздь – Геннадій та Анна. Коли до міста Алчевськ, Луганської області, де вони проживали, почала підтягуватись військова техніка, а навкруги розросталось беззаконня та гармидер, подружжя зрозуміло, що час пакувати речі. До того ж, родина з українськими поглядами не мала бажання жити в російському світі, адже їхнє серце завжди належало Україні. Тому вже за два тижні до переїзду Анна потроху складала речі, а головне, документи. Питання, яке хвилювало – куди їхати?

На щастя, на їхньому життєвому шляху зустрілись гарні віруючі люди з Трусківця, які запропонували приїхати пожити до них на деякий час. Там Анна та Геннадій з трьома дітьми прожили 1.5 місяці, а потім поїхали до Києва, де на них чекали друзі. Пізніше Господь дав можливість арендувати квартиру, тож наразі родина має свій куток. Звичайно, сумують за своїм будинком, який знаходиться на Луганщині. Наразі в ньому проживають батьки Анни. Геннадій розповідає, що в день переїзду вони взяли з собою одну валізу з речами, сумку з дитячими іграшками та музичний інструмент. Останній – це та річ, яка супроводжувала чоловіка в служінні Богу. Сама родина віруюча, ходить до церкви. Переїзд ніяк не вплинув на їхню любов до Господа й вони знайшли церковну родину у Києві. Це місто їм дуже полюбилося. До того ж, життя почало потроху налагоджуватись.

Геннадій окрім музичного служіння займається продажом речей через Інтернет. Анна закінчує українську євангельську теологічну семінарію, де опановує психологію. Вже, навіть, почала застосовувати свої знання на практиці – займається з дітьми у приватній школі при церкві.

Подружжя має трьох синів. Найстаршому Глібу 14. Вже 4 місяці хлопець відвідує спортивну секцію з боїв без правил. Дев`ятирічний Іван ходить на бальні танці та ай-хоуп. Наймолодший Ігор не може стати частиною повноцінного життя, у хлопчика аутизм. До того ж, йому 4 рази свердлили голову й є підозра, що під час операції лікарі допустились помилки, бо саме тоді хлопчик втратив слух. Батькам доводиться спілкуватись та пояснювати деякі речі мовою жестів.

Анна не може працювати на повну ставку, бо має майже весь час присвячувати синові. Проте вона все ж таки знайшла вихід та своє призначення, тож декілька годин на тиждень проводить з дітьми у якості психолога.

Про проект “Папа для України” родина дізналась випадково. У церкві познайомилась з лікарем з Медичної Мобільної Клініки, яка розповіла про такий благословенний проект для тих, хто не має змогу самотужки оплатити своє лікування, тим паче, коли велика родина.  “Для нас це велике благословення, бо оплатити лікування трьом діткам та двом дорослим ми не взмозі” – каже Анна. Жінка вже пройшла медикаментозне лікування з гінекології, а днями полікувалась у стоматолога – їй замінили пломби та зробили  чистку. Геннадію складніше, бо його стан зубів набагато гірший, аніж у Анни. Проте руки професіонала здатні на дива. Також батьки планують полікувати зуби своїм синам. Після закінчення процедури Анна ще довго не могла надивитись на свої білосніжні, а головне, здорові зуби. Проект “Папа для України” дає можливість зайвий раз посміхнутись!

Кристина Коринець

відділ соціальних проектів Асоціації “Еммануїл”