Олександру Іванівну складно назвати «бабусею», ми всі її кличем – Шурочка.
Вона така непосидюча, життєрадісна і бешкетна: «Які там роки? Усього 64».
Садок вишневий біля хати. Тільки вже хати немає…
Як знайти в собі сили жити далі, коли життя цілої сім’ї руйнується через жорстоку війну.
Я РЯТУВАЛА ЛЮДЕЙ, ЯК МОГЛА
Коли ми роздавали насіння від Асоціації «Еммануїл», історія жінки Світлани та її підопічних, самотніх людей
Мрія залишилася лише одна – щоб усі військові злочинці були суворо покарані
Таня та її чоловік народилися в гарних сім’ях.
“Як життя покаже”
Ми познайомились із Марією Сергіївною рік тому.
Оселя знищена. Повертатись немає куди
Інна Василівна переселенка з фронтової Мар’їнки.
Я була щаслива, що жива
Практично будь-яке прийняте рішення жителів фронтової Донеччини не обходиться без тих чи інших наслідків.
Відмовили ноги і прогресувала анемія…це все на фоні стресу
«Моє ім’я Тетяна Олександрівна» – почала свою розповідь надзвичайно маленька жінка, яку привезли до нас
Будь-ласка, живи
«Будь ласка, живи» – це побажання, яке йде від самого серця, до кожної людини, з
Бездоріжжя, глухомань, а церква, як єдина цивілізація
34-річна Олександра — мама трьох дітей і мешканка прифронтового селища Зеленівка, що в 70-ти кілометрах