«Моє ім’я Тетяна Олександрівна» – почала свою розповідь надзвичайно маленька жінка, яку привезли до нас з нашого рідного Часів Яру.
Це було 8 березня 2023 р. 66-річна Тетяна виглядає як підліток, може тому що важить всього 28 кг. Жінка дуже відкрита та легко розповідає про своє життя.
Вона народилась та виросла в Часів Ярі і каже, що мріяла жити там і в старості, тому що ці маленьке місто дуже тихе та спокійне… було. Тетяна, після школи, закінчила Донецький інститут торгівлі та поїхала по розподілу до працювати до Севастополю. 40 років вона викладала бухгалтерський облік у севастопольському політехнічному технікумі. В тому же місті вона вийшла заміж та народила сина. Дуже рано вона овдовіла. Син виріс, почав самостійне життя.
Погані звістки прийшли з рідного міста Часів Яру: дуже захворіла мама. Тетяна продає власну квартиру та їде рятувати матір. Але, через пів року мати помирає, а ще через 1,5 року помер і батько. Роботи в Часів Ярі не знайшла, та на початку двохтисячних вона повертається до Севастополю. Професійний досвід допоміг влаштуватись у торгове підприємство, бухгалтером.
І знов звістка з рідного міста: бабуся заповіла Тетяні свій дім. Жінка приїхала, щоб побачитись з бабусею та вступити в права наслідування. Це був 2014 рік.
«Тричі я намагалася «штурмувати» Севастопіль, але мені це не вдалось та й житла там вже не було після російської окупації. Так я залишилась в рідному місті» – розповідає Тетяна.
Відсутність зв’язку, постійне занепокоєння про сина, життя у прифронтовому місті, початок повномасштабних військових дій дали про себе знати – на нервовому грунті почали відмовляти ноги та розвинулася анемія. Жінка дуже схудла. Їй постійно потрібна була стороння допомога. Всі сусіди, на кого вона могла б розраховувати, почали виїжджати. Іноді по 5 днів до Тетяни ніхто не заходив. Безпорадність, бомбардування, самотність і повний тупік.
На початку березня до неї заїхали 2 жіночки (українські військові) – вони її нагодували та запропонували допомогу в евакуації. Так, маленька жінка опинилась в нашому хоспісі в Сокільцях на Хмельниччині. Вона нарешті поїла гарячої їжі, зігрілася, почала посміхатися та передає величезну подяку усім співробітникам “Операції Благословення” в США і в Україні, які беруть участь у житті хоспісу і в житті кожної окремої знедоленої людини.
Приєднуйтесь до добрих справ за посиланням:
Текст: Анна Чабан, CBN-Еммануїл