Ольгу Шарову застала війна в 45 років на її рідній Херсонщині.
Вибухи та постріли непрошено з’явились набагато раніше, ніж могла очікувати, і зовсім не вчасно увірвалися до її запланованого та активного життя.
А пізніше їй знов не дуже пощастило – разом із сім’єю вона змушена була покинути родовий будинок та бігти у пошуках мирного неба до Львова. Однак тут, за півтора року, їй так і не вдалося знайти гідну роботу, а коштів, які заробляє її чоловік, ледве вистачає, щоб сплатити оренду житла.
Колись забезпечені, впевнені у завтрашньому дні люди, вмить перетворюються на дизорієнтованих та малозабезпечених, які тотально потребують нашої простої продуктової підтримки.
Під час нашої роздачі продуткових пакетів переселенцям, Ольга і розповіла нам свою історію:
«Я працювала в Херсоні в інвестиційній компанії ваговиком. Моя робота була відповідальною, важливою та улюбленою. До нас заїжджали вантажівки із зерном, кукурудзою, соняшником та іншими дарами українського врожаю, а моє завдання було точно зважувати весь вантаж та вносити всі дані через комп’ютер у програму.
У день, коли почалася війна, ніби нічого не сталося, в нашій компанії кипіла робота. На зважування заїхали вантажівки із кукурудзою. І тут пролунали приголомшливі постріли. Після пострілів страшні вибухи. Після цього в окрузі почалася пожежа. Чоловік був теж на роботі, дитина збиралася до школи. З моїх рук все валилось, мене трясло, я не могла зібратись і продовжувати роботу. Я розуміла, що будь-яка похибка в одній незначній цифрі призведе до нестачі багатьох тонн та десятків тисяч доларів збитків для компанії. Але я не могла думати про це, а лише про безпеку дитини. Чоловік привіз дитину на роботу, але від цього моя продуктивність не покращилась.
На зміну мені приїхала моя начальниця і заступила на зміну ваговика. Ми з дитиною побігли додому. Почалися сильні вибухи, і ми сховалися під залізничним мостом. Це був найстрашніший день у нашому житті. Повірити що ми виживемо було неможливо. Шансів на виживання – нуль. Снаряди лягали і розривалися біля нас. Через довгий час ми вибралися з-під моста і перебіжками дісталися до себе додому. Поспішно зібрали речі та евакуювалися до Львова. Чому сюди? Тому що чоловік міг продовжити тут працювати за своєю спеціальністю. У Херсоні він працював начальником «Обленерго», проте тут його понизили в посаді в результаті чого він отримує набагато меншу зарплату, а працює набагато більше і важче. Але в нас немає виходу, адже вдома йдуть запеклі бої, катастрофи та затоплення.
А я так і не змогла знайти роботу за фахом. Якось пощастило і я працевлаштувалася швачкою в швейний цех, проте не довготривале це було щастя: штат скоротили і зрозуміло під скорочення потрапила і я. Так я знову стала безробітною. Але я продовжую шукати роботу. Не можу заспокоїтись. Заспокоюсь, коли закінчиться війна.
Ніколи б не подумала, що скажу, але повірте ваш продуктовий пакет є величезною підтримкою для нас. Весь наш нинішній бюджет йде на оренду житла, а на повноцінний продуктовий кошик не завжди вистачає. Дякуємо велике співробітникам «Операції благословення» за небайдужість і щедрість до нас нещасних! Бажаю, щоб у вас ніколи не було війни! – щиро дякувала Ольга.
Люди, які через напад росії, втратили все, навіть уявити не могли, наскільки важко їм доведеться. Багато хто з них дав собі слово нізащо не здаватися, чекати миру і не сумувати навіть під час голодування. Інші ж здалися, бо до них своєчасно не наспіла допомога.
Ми дякуємо постійним партнерам «Операції благословення» за те, що саме завдяки вашій стабільності десятки тисяч людей щомісяця отримують не лише їжу, а й новий ковток надії та сили ніколи не здаватися.
Підтримати нужденних людей можна за посиланням:
Анна Чабан, CBN-Еммануїл