65-річний Олександр Миколайович народився та виріс у Луганській області.
Його батьки почали будувати свій будинок у маленькому містечку Ірміно, куди вони перебралися з довколишнього села. 8 класів, училище, вечірня школа, армія – начебто все, як у всіх.
Після армії молодому Сашкові запропонували роботу в міліції у патрульно-постовій службі. Така пропозиція дуже сподобалася молодому хлопцю, тим більше незабаром його перевели до конвоя у Стаханівському слідчому ізоляторі. Думав: рік-два попрацює, потім знайде щось краще, але так до пенсії і допрацював.
Сім’я, 2 дітей… але, на жаль, не склалося. Вийшовши на пенсію у 42 роки, влаштувався в охорону, потім слюсарем у місцевому інтернаті (прямо біля будинку).
Нова родина. Життя почало налагоджуватись. Але, у 2014 році його скоротили через відмову йти на «референдум». Рідне місто опинилося під окупацією.
У 2017 році перенесений інсульт вносить корективи в життя – паралізовано одну сторону, сім’я розпадається. Але Олександр не здається. Виїжджає на територію України, оформляє документи та вирішує доїхати до Святогірської Лаври. У дорозі в нього вкрали документи, а рана (тропічної виразки), що відкрилася, зупинила його подорож у Попасній. Після проходження лікування їхати було нікуди і Олександру запропонували переїхати до Часів Яру для проживання у хоспісі. Це було у лютому 2022 року, за два тижні до початку повномасштабного вторгнення.
Весь цей час Олександр майже не спілкувався з рідними, а коли втратив телефон, зв’язок повністю втрачений. Наразі чоловік проживає у хоспісі на Хмельниччині. Застати його в кімнаті майже не реально – він багато ходить, благо в окрузі є місця, де можна погуляти, зібрати яблука, суницю, гриби та запашні трави. Тут у нього з’явилися друзі.
А найголовніше – розуміння, що навколо багато небайдужих людей, які надають допомогу.
«Велика подяка всім співробітникам з “Операції Благословення”, які допомагають нам. Відчувати, що про тебе дбають – це так приємно» – каже Олександр.
Підтримати хоспіс можна за посиланням:
CBN-Еммануїл