Розпач мешканців прифронтових селищ сягає критичного рівня.
Особливо важко доводиться самотнім старим, які залишилися наодинці з війною у чотирьох стінах. Стіни, які з приходом війни перестали бути безпечними. У будинку, який від падіння 15 метрових ракет складається як сірникова коробка. Для окупантів, які грають у війну, це лише проста буденність. А для окремо взятих людей – це кінець.
Неля Йосипівна ось було подумала, що вона зовсім нікому не потрібна. Але, приїхали ми і привезли їй запашного свіжого хліба. І усмішка вперше за рік з’явилася на її обличчі.
“Я живу у своєму домі. Поки живу. Поки не розбомбили загалом… – ковтаючи сльози розпочала свою історію 75-річна Брова Неля Йосипівна. Все життя працювала то в банку, то а садочку, щоб вийти на заслужений спокій.
Але, Росія влаштувала нам пекло на землі. Живеш і не знаєш, чи настане завтра. А поки що живеш, радості вже ніякої. Багато сусідів і друзів роз’їхалися світом. Як вони кажуть “розкидало нас світом і ніде спокою немає”.
Я нікуди не їду. Тут мій дім. Тут народилися мої діти. Це моя земля і ніхто у мене її не відбере. Мій син зараз на сході. А донька мешкає в Одесі. І знаєте, що я вам скажу – куди страшніша за війну є самотність. Самотність вбиває. Тут у нашому селі ми нікому не потрібні. Наша влада про нас забула. Води питної немає, хоча військові купили насос і передали сільській раді. Куди вони його поділи – невідомо. Ми п’ємо гірку воду з колодця. Потім хворіємо. А лікарі всі роз’їхалися. Якби не українські солдати, які часом привозять нам питну воду, ми б померли, їй Богу!
Я, звичайно, дуже здивована, що ми старі ще комусь потрібні на цій хаотичній землі. Але, я дуже і дуже вдячна кожній людині з далеких Нідерландів за те, що не залишили нас у нужді та купили хліб і гігієнічні речі. Дякую!”
Наша місія допомагати людям, у яких уже не лишилося сил чогось хотіти. Людям, які практично готові померти на війні та які не мають сил боротися за життя. Ми знаходимо таких людей, привозимо їм допомогу і вони знову знаходять надію та розуміння, що вони не одні. Дякуємо жителям Нідерландів за перевірений спосіб допомогти таким – прийти до них не з порожніми руками.
А щоб наші руки продовжували залишатися не порожніми, ми потребуємо допомоги ззовні. Приєднуйся до нашої команди за посиланням і тоді все більше людей посміхнуться і знову почнуть жити.
Текст Анна Чабан, фото Олексій Гутник, CBN-Еммануїл, Україна