Люди, яким вдалося вижити під час страшної російсько-української війни, теж переживають серйозні проблеми, незважаючи на те, що їм вдалося виїхати із зони бойових дій.
Крім бездомності та великої кількості переїздів, у багатьох спостерігається синдром “травми свідка”. Це психологічна травма, яку одержують люди, які бачили, як відбуваються страшні події. Коли людина бачить, як когось, наприклад, розстрілюють або вбивають, в його організмі відбувається викид гормонів стресу, вона може відчувати біль і напругу, яких неможливо позбутися тривалий час. За ці реакції відповідають дзеркальні нейрони мозку: навіть залишаючись у відносній безпеці, ми переживаємо. Як наслідок, стресовий стан веде до значного зниження імунітету, підвищення ймовірності серцево-судинних захворювань, постійної тривоги, яка проявляється в нескінченному перегляді стрічки новин або, навпаки, в повному замиканні на собі. Щоб, хоч якось підтримати організм, треба якісно харчуватися.
Проте, гуманітарна катастрофа в Україні не дає можливості купити в магазині якісні овочі, фрукти, зелень та продукти, навіть при наявності грошей. А якщо завдяки щасливому випадку, на полиці знайдеться жменька фруктів, то їх підвищена ціна буде непосильною жодній людині із середніми заощадженнями.
Біженці, які масово переїжджають на західну Україну та Європу потребують нашої підтримки не менше тих, хто змушений був залишатися в бомбосховищі. Асоціація “Еммануїл” регулярно допомагає біженцям, які оселилися у центрах колективного проживання: забезпечує їх продуктами, овочами, фруктами та предметами першої потреби.
Анастасія із Сєвєродонецька, разом із родиною оселилася у таборі для біженців на західній Україні. Вона розповіла нам свою історію:
“24 лютого розпочалася війна. Я не була здивована та й військові чутки ходили. Але, хоча це було очікувано, паніка своє зробила і тверезо оцінювати ситуацію було складно. Тому, ми взяли такі речі, які не шкода і пересиджували у підвалі. Думали, що це ненадовго. Що ми посидимо в укритті перший – другий день. Але, нам прийшлося виїзджати вночі, нас буквально забрали із бомбосховища. Ми їхали три доби. Це було важко…
27 лютого мій день народження, ми його відзначили на блокпосту.
Їхали довго, складно. Тим паче, у мене маленька дитина. Дуже хвилювалася, як вона перенесе дорогу, адже було дуже холодно. Не мали змоги зупинитися, погрітися, нагодувати дитину.
На цьому фоні, звичайно ж, почалися панічні атаки, мені дуже страшно було, тому що в 2014 році, коли почалася війна, я була сама і ні за кого не була відповідальною. А коли ти з дитиною, то це вже суттєво впливає на психіку, ти відповідаєш і приймаєш рішення не лише за себе, а й за свою дочку.
Деякі наші рідні та близькі, все ще залишаються у підвалах Сєверодонецька. Ще на війні, бо не мають змоги евакуюватися. Без їжі, без води, без зв’язку, без тепла. Серце болить, душа розривається за них, але радіємо, що тут і дитина не чує звуків бомб і не бачить цього жаху.
Мрію про мирне небо над головою, щоб можна було повернутись додому. Я думаю, зараз кожен, хто залишив свій будинок, мріє туди повернутися і жити як раніше. Але так уже не вийде, бо наші міста та дома стерли з лиця землі. Жодної інфраструктури, жодного майбутнього для людей. Тому ми змушені будемо думати про те, як будувати своє життя десь на західній Україні з нуля. Дати перспективу своїй дитині. Ми тут влаштувалися, вже почуваємо себе як вдома. Люди, які нас прийняли, дуже добрі. Добре ставляться до нас, намагаються допомогти.
Ми з чоловіком і дитиною намагаємося дотримуватися здорового харчування, але, під час війни, до магазинів дуже рідко завозять фрукти та овочі. Тому дякую вам величезне за свіжі овочі та фрукти! Це дуже важливо та потрібно. У нашому таборі дуже багато дітей, навіть більше, ніж дорослих. Тож дякую вам за таку важливу допомогу!”
Ми й надалі хочемо допомагати біженцям уникнути голоду, дефіциту вітамінів та уваги. Це люди, які гостро потребують нашої підтримки. І навіть якщо ваше пожертвування на користь постраждалих від війни, буде невеликим, це гратиме найвищу роль, тільки в тому випадку, якщо багато з нас будуть небайдужі.
Підтримайте проект допомоги постраждалим, щоб люди, які втратили будинки та мирне небо, не втратили хоча б надію. Допоможемо їм разом!
Підтримати – https://emmanuil.cbn.org/donate/sos_helpua_org
Анна Чабан, CBN-Еммануїл