Організація “СБН-Україна” має безліч різних проектів.
Але, один із найважливіших – це проект “Нагодуй голодного”, у рамках якого потребуючі отримують хліб та продуктові набори.
Саме в рамках проекту з роздачі хліба ми й вирушили до віддалених де-окупованих селищ Херсонської та Миколаївської області, щоб ближче познайомитися з людьми та на власні очі переконатися у важливості проекту. Побачене не просто підтвердило наші переконання, а й шокувало тим, наскільки знедолені, але й у той же час, сильні люди живуть у напівзруйнованих селищах.
Один із таких, Федоренко Михайло Іванович із села Лепетиха, теж прибув на роздачу хліба. У цьому регіоні війна зруйнувала життя тисяч людей. Більшість втратили будинки і все, що було нажито непосильною працею. Про те, як виживають люди після деокупації, яскраво свідчить і історія Михайла.
62-річний чоловік прикутий до інвалідного візка слізно розповів нам свою історію:
“Коли росіяни почали бомбити Миколаївську область, ракети летіли прямо над головами. Усі сусіди були настільки шоковані, що особо ніхто не ховався у бомбосховищі. Ми всі стояли в заціпенінні і дивилися на небо. До війни неможливо підготуватися.
Потім, коли всі звикли до війни, всі оточуючі призвичаїлися спускатися у бомбосховища. Я, як бачите, спускатися не можу на інвалідному візку. Якщо чую, що летить праворуч, я швидко їду на візку до лівої стіни, якщо ракети летять ліворуч, я переїжджаю до правої стіни. Отож. Сидів усі обстріли на самоті. Думав завжди, якщо поранять, навіть ніхто не зможе надати медичну допомогу. З Божою допомогою до цього дня вижив.. А коли ЗСУ звільнили сусідні селища і вигнали російську нечисть, життя звичайно стало тихішим.
Я, звичайно, дуже вдячний організації “Операція благословення” за регулярну підтримку хлібом. З моєю місячною пенсією в 50 доларів вижити просто нереально! Завдяки вам я не потребую їжі. Не скаржусь. У мене все є. Не голодаю. Все добре. Залишилося, щоб війна закінчилася. Дуже вдячний, що дбаєте про мене. Надалі дуже потрібно, щоб постачання хліба не припинялося, інакше нам не вижити…”
Я хочу, щоб образ Михайла ніколи не виходив із нашої голови. Тому що ті, кому ми допомагаємо більшою мірою саме такі. З обмеженими можливостями, непрацездатні та залежні від допомоги інших людей.
Будь ласка, продовжуйте жертвувати посильні суми для придбання їжі для таких людей. І тоді ми разом зможемо перемогти у цій війні.
Щоб пожертвувати– перейдіть за посиланням:
Анна Чабан, CBN-Еммануїл, Україна