Мирослава із чоловіком Сергієм щасливо жили у маленькому селищі під Попасною на Луганщині.
Вони – фермери, невелике стадо корів, кури, качки були у їхньому володінні. Сім’я із задоволенням займалася розведенням тварин і птахів для того, щоб продавати екологічно чисте молоко, м’ясо, яйця. Ніколи ні від кого не залежали, не жебракували, тяжкою, але улюбленою працею заробляли на своє забезпечене і спокійне життя.
А сьогодні вони – бездомні переселенці, до яких ми приїхали, щоб привезти продуктовий набір для виживання. А їх улюблене містечко окуповане і розбите росіянами. Під час нашого візиту, Сергій ховає очі повні сліз, він не може прийти до тями і згадувати про пережите. А ще йому соромно, що тепер його годують інші люди, а не він сам.
А його дружина Мирослава дуже скупо розповіла про фатальний день, коли в їхнє життя прийшла повномасштабна війна. Згадувала, як вони сиділи у холодному підвалі кілька днів під потужними вибухами снарядів. Як був приліт до сусідів. Як завалило маленьку стареньку жінку і вони відкопували її з-під завалів. Як ховалися у лісі три дні без води та їжі від російських убивць. Як ледь не померли, але таки вибралися з-під обстрілів і доїхали до Івано-Франківщини.
Перебуваючи в притулку, вони мали надію, що все швидко закінчиться і вони повернуться до свого дому, до своїх корів, за яких більше переживали, ніж за себе. Коли трохи вщухли бомбардування, вони швидко поїхали додому, але, на жаль, їхній будинок, їхній хлів і вся їх вулиця згоріли вщент. У них залишилися лише документи та одяг, що був на них. Понад тиждень, з ризиком для життя, ця родина вибиралася на українську територію. А, позаду залишилися руїни та попіл догоряючого будинку та рідних тварин.
Згоріли не тварини, згоріла їхня частина сім’ї. Живі души, які прагнули жити і яким було боляче. Ледве переставляючи ноги від шоку, вони просто попрямували на західну Україну.
“Як далі жити, що нам робити? Наше життя повністю зруйноване, росіяни забрали у нас нашу стихію, душу і найголовнішу справу нашого життя! Вони вбили наших тварин і немає їм прощення навіки! Ми вдячні за продукти. Це дуже цінна підтримка в таку нелегку для нас годину! Дякую!” – з непідробною щирістю дякував Сергій за продукти.
Понад 50 000 переселенців вже отримують від асоціації “Еммануїл” продуктову допомогу. Але, ще тисячі людей все ще живуть у злиднях і чекають нашої підтримки.
Якщо ви приєднаєтесь до проекту, допомагати людям стане легше.
Допомагайте і ви за посиланням https://helpua.org/ua/home-1/
Анна Чабан, CBN-Еммануїл