Ця історія про молодість, емоції, прагнення та перемогу.

Історія двох молодих людей – вихідців з неблагополучних сімей, які пов’язали своє життя шлюбом і сьогодні їм є що показати.

«Роби більше, друг, якщо тобі є що сказати.  Роби більше, якщо ти щасливий, і навіть якщо все шалено остогидло і терпіти більше немає сил».

Чермалик – село, з якого прийнято виїхати. Щоб бути почутим і побаченим, потрібно це довести вчинками. Родині Васильєвих нічого доводити не треба…  У них у крові – прагнення до кращого! Читайте історію і дивіться фоторепортаж про тих, хто не втік з депресивного села, а залишився.

Пандемія привела на межу злиднів багато сімей в Україні.  Сім’я Васильєвих з прифронтового Чермалику – одна з них.  Ми спеціально побували у них вдома і довідалися, що допомагає їм виживати.

20-ти річна Наталя – 8-ма дитина в багатодітній, з її слів “неблагонадійної сім’ї”, мама 2-х річного Артема і дружина 27-річного Олексія.

На фото: родина Васильєвих – Наталя, Олексій та Артем

Коли ми до неї приїжджаємо, вона показує нам будинок і город. Раз у раз позирає на годинник, адже системна праця – це фактор, який допоміг юній Наташі та її чоловікові стати набагато кращими за своїх предків, купити власний будинок і ще знайти час на те, щоб прикрашати і ремонтувати об’єкти в селі.

 З роботою в Чермалик дуже сумно. Наташа зустріла потрібну людину – майбутнього чоловіка Олексія, який народився в також, за нинішніми мірками, неблагонадійній родині. Чоловік став її однодумцем, і тепер вони разом творять – роблять спільну важливу справу. Відважний дует вірить, що будь-які двері можна відчинити, будь-яку систему можна зламати, і покращувати можна життя навіть в маленькому, далекому селі.

Цікавий і товариський син Артем, всю нашу екскурсію крутиться поруч. Наталя дбайливо запрошує нас до столу. Пригощає саморобними чебуреками і неймовірно смачним компотом.

Я пережила непросте дитинство, але не дивлячись ні на що, прагну до кращого.  Намагаюся бути нормальною людиною», – ділиться з нами дівчина і починає плакати.

Прості розрахунки, прості рухи допомогли Наташі вивчитися на майстра манікюру.  З того часу вона старанно намагалася, односельці стали звертатися до неї й оплачувати її послуги. Таким чином, з’явилися перші гроші.  Чоловік її, Олексій, теж не сидить склавши руки. Працює різноробочим, використовує будь-який шанс отримати користь від свого життя.

Він  – ініціатор створення Мурала на місцевій зупинці. Тепер це сільська пам’ятка. На черзі друга зупинка, яку Льоша зараз очищає і фарбує.

На фото: мурал авторства Олексія Васильєва на зупинці с. Чермалик 

«Хочу сказати величезну подяку співробітникам асоціації« Еммануїл », що навесні подарували нам ці плодоносні насіння! Після пандемії мої доходи від манікюру значно впали, тому що інспекція заборонила працювати на дому.  Але ми не здалися і всю весну й літо працювали на городі. Як підсумок – величезні запаси консервації, капусти, моркви … і все літо харчувалися салатами!

Найбільша проблема нашого життя – це відсутність води в селі. Але і тут ми знайшли вихід – Льоша привозе воду з водойми і ми накопичуємо її в ось цьому баку. Завдяки чому ми купаємося, поливаємо город і вирішуємо побутові питання. Через бочку. Головне, що урожай успішний, інше можна пережити

Зрозуміло, що нам, молодим людям потрібні доходи побільше – і ремонт у будинку зробити, взутися, одягтися, дитині іграшки купити. Зараз з карантином це все стало не завжди реальним.  Але завдяки вам, хоча б базова потреба заповнена – питання з харчуванням закрите».

Серед інших городів Чермалика, зустрічаються і ділянки, де місцеві корінні жителі теж вирощують овочі, розсаду, сіно для худоби, але з автотраси їх не розгледіти, а тільки зсередини селища.

Погода тут підійшла б для зйомки рекламного ролика про сільське господарство – рівномірно блакитне небо, золотисті поля, далеко видніються околиці села, де зі слів місцевих жителів, ведуться обстріли і саме звідти найчастіше прилітають снаряди і чутні звуки стрілянини.

Ми щасливі, що допомогли місцевим мешканцям цього селища. Особливо приємно, коли допомогаєш тим, хто дійсно потребує і примножує насіння в великий урожай.

Майбутнє селищ і маленьких міст не за тими, хто покидає їх, а за тими, хто залишається. Мистецтво жити – це не про географію, а про внутрішній стержень і прагнення до найкращого.

Дякуємо вам, що підтримуєте наші проекти «їжа на кожен день». Ми розповідаємо ці історії, щоб ви бачили, що ваші пожертвування недаремні!         

Внести пожертвування можна за посиланням https://donate.emmanuil.tv/sos_helpua_org

Дякуємо! 

Анна Чабан

ПОМОЧЬ

cards