Мене звати Токарєва Тамара Сергіївна – так назвала себе жінка, яку ми привезли до нас у волонтерський хоспіс м. Часів Яр, у квітні цього року.

Всю інформацію про неї ми маємо лише з її слів, оскільки евакуювали її без документів. Народилася Тамара у 1942 році та все своє життя прожила у м. Попасна Луганської області. Закінчила технікум. Працювала старшим інженером з праці та заробітної плати Попаснянського Локомотивного Депо. Після перенесеного тяжкого захворювання, отримала групу інвалідності та вийшла на пенсію.

Через нещодавно перенесений інсульт, почала втрачати пам’ять. Пам’ятає, що вийшла заміж, народила сина. Син виріс, вступив до військового училища у Московській області. Одружився і залишився там служити. До батьків приїжджав щоліта, а може й не кожне – Тамара не пам’ятає, коли востаннє бачила онука та сина. Чоловік помер, син поїхав, жінка залишилася сама. Рятувала любов до пісень. З юності вона співала в хорі і навіть солірувати доводилося.

З початком військових дій у місті Попасна та його околицях (2 березня 2022 р.) Тамара Сергіївна нічого не пам’ятає, її пам’ять просто відключилася. Вона не пам’ятає як ховалась від вибухів, як її вивозили з-під обстрілів, як привезли до м. Часів Яр та поселили до хоспісу, не пам’ятає евакуацію до Хмельницької області та як вона постійно намагалася вийти з автобуса та бігти до рідної Попасної. Документів немає, дому немає і рідних поряд.

Слава Богу за людей, які не залишили її на самоті зі своїм горем, за тих, хто допомагає продуктами, молитвами, фінансами, душевним теплом та піклується про самотніх людей.

Підтримати хоспіс  – https://emmanuil.cbn.org/donate/sos_helpua_org

CBN-Еммануїл