Вона зустрічала свій 93 рік народження 1 травня 2023 року у своїй квартирі на третьому поверсі будинку, під обстрілом в місті Часів Яр, що під Бахмутом.
Зі стелі сипалася штукатурка, від обстрілів здригався дім, а на столі маленький шматочок хліба та консерва…
Зараз, коли Олександра Леонтіївна у безпеці, може виспатися, а головне просто поїсти свіжозвареної гарячої їжі, вона вже згадує: як проводжали її тата у 1941 році. Тоді він отримав поранення та був єдиний, хто залишився живим з їхньої вулиці. Його називали “щасливчик”. Згадує, як молодою дівчиною приїхала із Саратовської області до Кривого Рогу для участі у змаганнях, де зустріла своє кохання. Як разом вони переїхали в український Часів Яр, де вона пропрацювала у дитячому садку до самої пенсії. Ще багато спогадів про життя до …
Останні півтора року великої війни вона мало ходила – її квартира на 3-му поверсі і часто спускатися в сховище було нелегко. При цьому, вона не хотіла, щоб до її будинку вдерлися мародери і тому не хотіла евакуюватися з-під обстрілів.
Питну воду та коробки з гуманітаркою їй приносила сусідка та волонтери. Але їсти можна було тільки готову консервовану їжу, бо світла, води та газу вже давно не було. Технічної води взагалі не було. Вона вижила лише дивом. Виїжджати вона не хотіла, але коли в дах її будинку потрапив снаряд – Олександра Леонтіївна погодилася евакуюватися.
«Я дуже схудла за рік без гарячої їжі і питної води. І суттєво ослабла. Відчувала, що мені ніби настає кінець. Більше року без нормальної їжі і води… Я не знала і не гадала, що десь в Україні є шматочок землі, де немає таких обстрілів і є така смачні і здорова їжа. І гаряче харчування не раз на тиждень, а тричі на день, уявляєте?! Завдяки “Операції благословення” в хоспісі тут добре годують і я планую ще “набрати” своє» – з усмішкою завершила свою розповідь пані Олександра.
Бабуся щодня сміється від радості, вона посміхалась, коли її зустріли наші волонтери і не перестає дякувати, коли ми тричі на день насипаємо всім стареньким і їй смачні і гарячі страви. Нехай і надалі посміхається. Організатори хоспісу вчора узнали, що в квартиру Олександри влучив снаряд. Вони ще не знають з якого боку підійти і як правильно сказати, що у бабусі вже немає квартири. Вона тільки-но почала відходити від ступору і радіти життю. Нехай Господь дасть їй сил пенесети і цю страшну новину.
А поки ми вдячні “Операції благословення” за те, що стабільно продовжують допомагати продуктами, щоб знедолені і одинокі бабусі нарешті відчули що таке справжня ситість.
Приєднуйся до добрих справ за посиланням:
CBN-Еммануїл