Ольга жила в світі, де панували любов та спокій.
Вона працювала маляром у Бахмутському тролейбусному ДЕПО, за все життя накопили гроші та купили з чоловіком будинок, у якому й планували вийти на заслужений відпочинок та проживати своє щасливе життя.
Повномасштабне російське вторгнення принесли в їх життя низку важких випробувань. Вони з чоловіком опинилися на вулиці. Ракета прилетіла неподалік будинку. Від смерті їх врятувало лише те, що вони перебували в підвалі.
«З початком війни ми не дуже хотіли покидати свій рідний будинок. Я взагалі-то домосід й не дуже полюбляла кудись виїджати. Я думала, якщо поїхали сусіди, сьогодні поїдемо ми, а завтра, виходить нікого не залишиться. Ключовим моментом для моєї евакуації в травні 2022 року, став приліт ракети біля будинку. Наше життя врятувало те, що ми в цей момент перебували у підвалі. Коли прилетіла ракета, повітрям летіли камені, величезні шматки асфальту, уламки ракети, розміром, як голова.
Влітку в Бахмуті вже не стало води, світла, газу. І у вересні, коли були суцільні прильоти, виїхав і чоловік. Донька з онуком евакуювалися до Польщі і досі там перебувають. З початком війни в лютому 2022 року, ми не могли повірити, що почалася така велика війна. Я працюю у тролейбусному парку маляром. І в той жахливий день, як ні в чому не бувало, також працювала. Брат дзвонить з Маріуполя і каже, мовляв «Олю, у нас війна.»
Мені було дуже важко це зрозуміти. Якщо чесно, були такі жахливі події, що в мене відібрало пам’ять.
Я зовсім не пам’ятаю, що відбувалося у перші дні. Скільки разів я намагалася подумки повернутися в події тих днів, геть нічого не пам’ятаю і все. Настільки шокуючі події відбувалися, що мозок заблокував усвідомлення та спогади, аби я не з’їхала з глузду.
Ми втекли від війни з рюкзаком в одній руці та з котом в іншій руці. Спочатку ми боялися, що якщо виїдемо з Бахмуту, то згодом там нікого не залишиться. Але сталося щось гірше: наше місто перетворилося на привид. Всі домівки розбомблені і порівнянні з землею. І там зараз немає не просто людей і тварин. Там більше немає навіть тіні і сліду, що ми усі там колись мешкали.
Коли ми евакуювалися до Дрогобича Львівської області, відчувалося що тут було набагато безпечніше. Але найбільша кричуща проблема, з якою ми зіткнулися – це дороге житло і повальне безробіття. Зараз роботу складно знайти навіть молодим, а мене 54-річну не беруть навіть на посади, що дуже низько оплачуються. Це велика проблема не лише у мене – до пенсії ще далеко, а жінок 50+ на работу не беруть. От і живемо надголодь. Виплати для переселенців 50 доларів ледве вистачає на оренду житла. А з голоду не помираємо тільки за рахунок ваших продуктових наборів.
Це дуже цінно, що ви допомагаєте їжею і ще й душевно підтримуєте. Я розумію, що я не одна з бідою віч-на-віч і це головне, що дає не впасти духом, дає сили піднятися і жити далі. Я віритиму і сподіватимусь на подальшу допомогу, інакше без вас нам не вижити.» – щиро дякувала Ольга.
В зв’язку з війною, мільйони українців залишилися на вулиці, без дому, без роботи, і без засобів для існування. Вони переживають складні часи і низку випробувань, які йдуть одне за іншим. Завдяки «Операції благословення» тисячі родин отримують свій продуктовий набір і не голодують.
Приєднуйтесь і ви, щоб надії і допомоги стало ще більше:
текст і фото – Анна Чабан, CBN-Еммануїл