Наталя народилася 1977 року в Амурській області у с. Ново-Воскресенівка.

При народженні їй поставлено діагноз ДЦП, тому родина вирішила переїхати в Україну, де, як вважалося, медицина набагато краща. Оселилися в бараку в маленькому містечку Часів Яр Донецької області. Сім’я всі сили направила на лікування доньки, при цьому зовсім не дбали про її освіту. Дівчинка почала потихеньку ходити (за допомогою ходунків), самостійно пересувалася в інвалідному візку.

Все було добре, доки були живі батьки. А коли їх уже не стало, Наталя залишилася абсолютно одна, зовсім не грамотна та не пристосована до життя. Часто піддавалася булінгу. Їй страшно було залишатися однією в кімнаті, і вона часто спала на вулиці, а вдень їздила вулицями і просила милостиню.

Якось їй «подружка» запропонувала оселитися у багатодітній родині. Наталя з радістю погодилася, тоді вона ще не знала, що це ромська родина. З ромами молода жінка прожила кілька років, вони забирали її пенсію по інвалідності, на заміну на щоденну тарілку супу.

Несподіваний напад епілепсії застав всіх у розпалі. Її привезли до міської лікарні та залишили там. З лікарні повертатися не було куди. Волонтери Часовоярського хоспісу, дізнавшись про Наталі, приїхали та забрали її. Тепер вона не самотня, має велику родину.

А завдяки небайдужим людям та їхній допомозі, жінка більше не голодує.

Пожертвуйте на діяльність хоспісу будь-яку суму, будь це 50 гривень або 500. Більш важливо, якщо ця пожертва буде регулярною. В таком випадку, самотні люди, як Наталя, зможуть мати дах над головою та їжу.

Підтримати – https://emmanuil.cbn.org/donate/sos_helpua_org

CBN-Еммануїл