Наш проект допомоги біженцям покликаний не допустити голод та гостру потребу в період, коли люди виявилися бездомними через війну.
Також, ми документуємо їх історії на наших сайтах, щоб ті, хто читає їх, міг впізнати в них себе, своїх близьких або міг співчувати горю, підтримати фінансово або мати сміливість поділитися особистою історією наступного разу. Для нас, авторів проекту, особливо цінні ці спогади, тому ми ділимося історіями з вами.
Історія двох сестер із Красногорівки особливо вразила нас. Що потрібно жінці після 60 років, діти якої вже дорослі, будинок побудований, життя тече своєю чергою? Нічого не потрібно, крім того, що знати, що всі здорові, є дах над головою і є мінімальні плани на найближче майбутнє. Нянчитись з онуками, радіти плодам своєї праці.
На фото: Валентина
На фото: Тетяна
Але, це все стало недоступним для Тетяни Шальонної. Війна, що тривала з 2014 року принесла звичку миритися з далекими обстрілами, залишається тільки чекати мирного неба. Але, замість довгоочікуваного миру, 24 лютого в стабільну течію прифронтового життя, прийшла моторошна повномасштабна війна. Зараз, вперше стріляли з неба авіабомбами, які вмить перетворили місто у страшну пожежу та руйнування.
Тетяна розповіла свою історію, коли ми приїжджали, щоб привести в табір для біженців їжу та вручити людям гігієнічні набори:
“Нам зателефонували та сказали- терміново збирайте речі та біжіть. Вже почали обстрілювати Красногорівку. Я вийшла з дому і з жахом побачила на небі червоні гарячі сліди від бомбардувань після бомб, що вже впали. Гради, літаки, танки… Снаряди різних калібрів.
Миттю все зникло повністю, світло перебили, воду перебили, газу не було вже з 2014-го. Гуманітарна катастрофа в якій, ну просто, неможливо вижити.
Було дуже важко жити у підвалі. Найчастіше доводилося опускатися по два-три рази в холодний та сирий підвал. Чоловік приніс у підвал лопату – якщо бомба потрапить у будинок і нас засипе бетоном, можна буде відкопатися. Ось такі турботи та переживання на війні. Як уникнути смерті. А там, вона чекає на кожному кроці.
Валентина, сестра, яка нині мешкає разом із Тетяною в одній кімнаті, додала: “Я до цього була невіруючою, але почала молитися… Я просила Господа, щоб Він захистив. Єдина молитва була на вустах “Врятуй та збережи”. Вже тоді Бог втішив мене і показував, що переді мною стоїть ангел-охоронець.
І ангел супроводжував нас до цього місця. Ми потрапили до табору для біженців до Львова, як до раю. Нас так тепло прийняли, нам дали постільну білизну. Годують свіжими та смачними стравами тричі на день.
Велика подяка Асоціації “Еммануїл” за те, що допомагали нашій Красногорівці під час млявої війни з 2014 по 2022 рік, а зараз, ви допомагаєте нам тут і тисячам біженців у Львові. Спасибі за небайдужість та занепокоєння. Ви цілеспрямовані, добрі люди, які допомагають нужденним, які потрапили в біду. Не тільки при сильній потребі допомагаєте, а в будь-якій важкій життєвій ситуації.
Я дуже вдячна асоціації “Еммануїл”, за те, що допомагаєте виживати тим, хто переїжджає з місця на місце. Тим, хто поневіряється. Тим, хто знедолений.
Серед нас є люди, які вихоплюють з хати під бомбардуванням, що встигли. У чому вискочили з дому – те й їхнє навіки. Без документів, без одягу. А домівок вже в більшості немає. Будинок розбомблений чи згорів. Ой лихо, лихо…
Коли перша допомога надається, це дуже важливо! Все, що ви привозите біженцям, все це потрібно – овочі, фрукти, продукти, предмети особистої гігієни. Дякую, що ми не самі!” дякувала крізь сльози Валентина.
Приєднуйтесь до групи небайдужих і ви! Пожертвуйте посильну суму і тоді тих, хто отримав надію, стане більше. Дякуємо!
Підтримати – https://emmanuil.cbn.org/donate/sos_helpua_org
Анна Чабан, CBN-Еммануїл