При в’їзді на прифронтові території, починається тотальний смуток.
Але, під час в’їзду в де-окуповані селища, можна радіти звільненню від окупантів і тільки трохи сумувати. Саме в таких селищах на півдні України здійснюється роздача безкоштовного хліба від «Операції благословення».
Коли ми привезли хліб, волонтери супроводжували нас своєю машиною, яка повністю була набита хлібом. Проїжджаючи повз, ми бачили похилені хатинки, часом розбиті війною будівлі. Але, в кожному будинку, де живуть люди, на вікнах висять нові фіранки, у горщиках буйно рясніють зелені квіти. Дивлячись на це, на секунду подумалося, що ніякої війни і немає. Що катастрофа оминула чи її зовсім ніколи й не було. Що життя продовжується. Неквапливе, сільське, затишне життя.
Проїжджаючи село Лепетиха, я не зустрічаю на вулиці жодної людини. Не дивно, адже кожен місцевий мешканець давно стоїть у черзі за хлібом. Роздача проводиться на території сільської ради, функцію якої виконує невелика, але акуратна будівля, зсередини обвішана вишитими на український лад рушниками. Тут люди не сваряться і терпляче стоять у черзі за хлібом. На дитячому майданчику чути дитячий гомін, а в черзі чути роздуми дорослих про те, як відновлюватись після війни.
Саме тут ми й знайомимося з місцевою мешканкою Ларисою Нефьодовою. Вона соромиться у подробицях розповідати свою історію, але не соромиться щиро подякувати американцям за хліб.
«Війна дуже жорстоко вплинула на наше життя. Нас бомбили щодня, тож доводилося спати у холодному підвалі. Але холодний підвал – це півбіди.
Найстрашніше те, що ракети полетіли на нас відразу після операції мого батька. Він був не мобільний та нерухомий. У буквальному значенні слова, я носила його на собі сходами в підвал і вгору зі сховища. Ось це як на мене, було справжнє пекло. По даху торохтять шматки бомб, що розірвалися, ти чуєш як падають уламки. Я хотіла б швидко бігти в бомбосховище, але не можу, адже треба нести тата. Мені дуже страшно згадувати про цей кошмар.
Ще найстрашніше те, що на війні щодня відбувається щось нове. Нове та жахливе. Новий вид зброї, вибухи, літаки. Ми не вірили, що зможемо це пережити та вижити. Але як бачите, Бог помилував. А потім вдалося вижити завдяки вам.
Американці з «Операції благословення» мають дуже велике серце. І неймовірно добру душу. Я точно знаю. Коли ви привезли нам перший хліб, у моїй душі спалахнуло світло надії. А коли продовжили регулярно завозити – це світло розгорається. Воно стає яскравішим. І дає радість та спокій на душі. А ще впевненість у тому, що все обов’язково буде гаразд» – завершила свій монолог заплакана жінка.
Завдяки «Операції благословення» тисячі людей щомісяця отримують свій заповітний хліб. Дякуємо кожному партнеру за любов до України!
Приєднуйся до добрих справ за посиланням:
Текст і фото, Анна Чабан, CBN-Еммануїл