У них зовсім не схожі біографії, різні навички, особисті травми минулого.
Але їх всіх об’єднує одне – на схилі років вони стали нікому не потрібні, без будинку, без родичів. І засновники хоспісу в Часів Яр – єдині небайдужі, хто надав цим одиноким стареньким увагу та турботу.
Асоціація милосердя “CBN-Еммануїл” (м.Київ) щомісяця перераховує підзвітну фінансову допомогу хоспісу в розмірі 26 500 гривень для покупки продуктів харчування та засобів гігієни. Завдяки чому, за 9 місяців, 55 000 обідів отримали потребуючі, 235 осіб почули Благу звістку, з них – 85 людей покаялися.
Кожен новий день життя починається о 7-й ранку. Нянечки та кухарі, які забезпечують підопічним гідне тут перебування, заступають на зміну і життя б’є ключем. В першу чергу потрібно, щоб кожен умився, причесався. Більшість з них не в змозі це зробити самостійно і доглядальниці доглядають за людьми похилого віку.
Наступний важливий етап – це триразове харчування. Євген Ткачов – засновник хоспісу, завжди прагне до того, щоб харчування підопічних було різноманітним та повноцінним. Кухарі хоспісу намагаються і готують, як для себе. Сьогодні наприклад, в момент нашого візиту, на обід – ароматний суп, рис з овочами, котлети свинячо-яловичі, помідор квашений, компот, свіжий хліб.
95-ти річна Ніна Петрівна – з Костянтинівки. Вона довгожитель, яка пережила всіх своїх 5-х дітей і онуків. Причину смертей жінка відмовилася коментувати. Повністю незряча бабуся за спиною має майже ціле століття життя. Є що згадати, про що шкодувати, про що порадіти. Але так чи інакше, три роки тому вона залишилася зовсім одна в Костянтинівці. Саме звідти забрали її співробітники хоспісу на дожиття до себе.
“Сам Бог посміхнувся мені, коли я потрапила в це затишне місце! Ні, мені не сумно вже тут. Чого б це? Тут тепло і ситно! І напевно світло, я не знаю… Не бачу … Але відчуваю, що мене оточують дуже добрі і безкорисливі люди! Дякую Богу за це!” – розповіла нам бабуся під час обіду!
Ніна Петрівна проживає в жіночій частині хоспісу, а Павло Гужва – живе в чоловічій компанії. Його оточують і лежачі чоловіки, і більш самостійні. Він сам все ще відмінно пересувається, підтримує розмову, намагається жартувати.
“Такою справою – одруженням і дітьми я не займався” – так він описує своє безшлюбність і відсутність дітей, – все життя я прожив в Попасній, що на Луганщині. У 2014-му почалася війна, потрапив снаряд, вибило вікно і зруйнувало попаданням дах.
Мені відремонтували добрі люди, допомагали пережити холодні зими, привозили вугілля. Але це все не врятувало мене від пияцтва. Кілька років тому я почав пити і ця залежність засмоктала мене до такої міри, що я мало не продав свій будинок за горілку. Дуже шкодую про це, але забуття під час алкогольного сп’яніння, допомагало мені не думати про самотність і війну.
Але потім в моєму житті з’явився добрий чоловік, який направив мене в цей притулок для таких ось самотніх і гибнущих душ як я! Якби не хоспіс, я б точно загинув! Спасибі добрим ангелам у плоті, що дали мені шанс на виживання!” – з посмішкою дякував дідусь Коля.
Часовоярский хоспіс існує завдяки наполегливості сім’ї Ткачових, які організували у себе вдома цей притулок. Завдяки небайдужим помічникам і професіоналам – доглядальниця, кухарям, лікарям.
Для утримання 48-ми підопічних потрібні гроші. Особистих коштів родини Ткачових і пенсій підопічних вистачає тільки на комунальні послуги, на знеболювання пацієнтів, на частину ліків. Всі інші важливі речі – смачна їжа, побутова техніка, меблі, ремонт, чиста білизна і витратні матеріали – можливі тільки завдяки вам. Будь ласка, підпишіться на щомісячне пожертвування. Тоді люди будуть завершувати своє життя гідно, а наше суспільство стане трохи краще.
Дякуємо!
Анна Чабан, журналістка CBN-Еммануїл