Я із Маріуполя. І я не пам’ятаю дати та дні.
«Ми вирвалися у Львів із обстрілюваного бомбами Маріуполя у березні 2022 року. Вперше нове місто, табір для біженців у церкві, довкола — незнайомі люди. Потрібно було розбирати речі, а я лежала на підлозі і дивилася в стелю у жалобі за друзями, які загинули у Маріуполі. Раптом почувся стукіт у двері. Я ще нікому не встигла повідомити свою адресу, її знали лише адміністратори церкви, тож здивувалася.
“Хто там?” — тривожно спитала я. “Нас звати Аня та Андрій, ми прийшли допомогти вам”.
Я відчинила двері і побачила людей, в руках яких були фрукти та сумки з якоюсь допомогою, як виявилося, для нашої родини.
«Як давно ви їли свіжі фрукти? – запитала жінка. Ми привезли вам запас фруктів, овочів та вітамінів. Ви маєте шампунь та зубні щітки?»
Я обомліла від такої турботи і щось проговорила у дверну щілину. Вони простягли мені пакет з їжею та предметами особистої гігієни: «Це вам подарунки, щоб ви не бігали їх купувати. А як звати вас? Я відповіла і потиснула теплу долоню Ані. Вони посміхнулися, побажали мені гарного вечора і запропонували поспілкуватися і розповісти, як нам вдалося вирватися з Маріуполя. Потім у кімнату увійшли мій син та чоловік.
«О! – сказала жінка. У мене теж є сім’я! Виходить, ми з вами не самотні».
Так тепло розпочалася наша дивна дружба. Дружба в морі добра, співчуття та сліз, які текли і в мене, і в моїх гостей, які привезли нашій сім’ї багато потрібних подарунків».
Це монолог Олени Кузнєцової з Маріуполя, яка разом із чоловіком Михайлом та сином Ромою жили у відстані двох будинків від Драматичного театру у Маріуполі, куди росіяни скинули бомбу, внаслідок чого, одночасно загинуло понад 300 чоловік. Сім’я пережила жахливі видовища літаків, які прямо над головами везли сотні бомб, а потім скидали їх на житлові будинки.
За словами Олени, вона не пам’ятає дати і дні, але точно знає, що більше двох тижнів готували їжу на багатті і грілися біля вогнища, щоб не померти від холоду та голоду. Щоденні бомбардування і втеча від вибухів перетворили її на повністю сиву жінку.
Ми не можемо повернути сім’ї Кузнєцових їхній будинок, але ми можемо подарувати їм надію, що вони не одні. Сім’я невпинно дякувала за надану підтримку і постійно згадувала про тих сусідів і друзів, які вижили, та тих, хто змушений був залишитися в підвалах Маріуполя, голодувати і не факт що комусь вдалося вижити.
Ми дякуємо «Операції благословення» за те, що завдяки фруктам та овочам вдається годувати більше 1000 біженців у Львові. За набори особистої гігієни, адже коли біженці тікають від авіа бомб, вони точно не беруть із собою шампуні та дезодоранти.
Завдяки вам у біженців є надія на життя та добро.
Дякуємо!
Ви також можете підтримати переселенців за цим посиланням:
https://emmanuil.cbn.org/donate/sos_helpua_org
“CBN Emmanuil”