Зрячій людині важко зрозуміти незрячу.
А незрячому неможливо розпізнати, хто саме стоїть перед ним, куда поставити ногу, щоб зробити наступний крок і знати, як саме виглядають його онуки, коли вони стрімко дорослішають.
На фото: онук Світлани – Тимур
66-ти річна Світлана Залигіна з прифронтового міста Попасна у 2018 році почала втрачати зір. Коли в неї запитали, як вона справляється з катарактою та 3% зором, вона відповідала, що за допомогою “шостого почуття”. Це вона звісно ж жартувала.
Але ж насправді, жінка перестала бачити рідних, не впізнавала друзів, які приходили до неї в гості, втратила можливість виконувати просту хатню роботу. Про походи до магазину нічого й говорити, жінка панічно боялася, що її зіб’є автомобіль. Залишалося або шукати велику суму грошей щоб прооперувати обидва ока, або ж повністю змиритися з тим, що сліпота для неї – вирок!І це вже не змінити ніколи! Забагато випробувань випало на її долю, але з обстрілами, голодом та холодом вона з часом навчилася справлятися. А коли жінка почала втрачати зір та спроможність чітко бачити, це стало її найбільшим потрясінням.
Саме на початку її захворювання під її піклуванням був немічний старенький батько, який потребував постійного догляду та коштів на утримання. Тому і бракувало на себе часу та грошей. А катаракта прогресувала, забираючи у жінки рештки нормального життя.
Коли стало нестерпно жити з поганим зором, вона звернулася до офтальмологічного центру «ВІЗІУМ» у місті Сєвєродонецьк, де Світлані Миколаївні запропонували імплантацію лінз, бо, як показало обстеження, закапуванням та окулярами проблему вже ніяк не виправити.
Лікар визначив, що лінзи потрібні лише під замовлення, бо класичні не вирішать запущеної проблеми зору. А такі лінзи коштують набагато дорожче. Жінка була у розпачі, бо грошей не було навіть на самі дешеві…
Операція занадто дорога як для пенсіонерки з мізерною пенсією, і самостійно оплатити її жінка точно не зможе. Донька Світлани – Олена, звернулась до “Оperation Вlessing” з проханням допомогти мамі, бо вона також не може зарадити у цій проблемі. Олена проживає в прифронтовій зоні, де немає можливості заробити грошей на таку операцію.
Жінка вже відчувала навколишній світ тільки через дотики. Клала руки на праонуків та ловила ритми їх зростання. Як китайські лікарі з закритими очима визначають хворобу через дотики, так і вона через долоні відчувала життя. Справа дивовижна, але факт.
Жінка розповіла – “У нас завжди була і є дружна родина. До 2018 ріку я чітко бачила, як дорослішають мої діти, потім онуки, а потім народилися прекрасні, милі та красиві праонуки. Нічого миліше в цьому світі немає, ніж праонуки, але я ж не могла бачити їхні обличчя! Буває підходжу близько до портрету Тимурчика, близько- близько до очей підношу, потім далі, нічого вже не допомагало, ледве ставила портрет на місце, я бачила лише тінь.
Гірко і прикро було, що я не можу вдома нічого зробити, що життя проходить повз мене. Але, коли донька Олена розповіла, що є така організація «Операція Благословення», яка в 2018 році оплатила операцію праонуку Тимуру, моя душа затремтіла від надії! Невже я знову зможу бачити?” – зі сльозами ділилася з нами жінка.
На ділянці, що займає 5 соток землі, розташувався затишний будиночок Світлани, схожий на різьблені хатинки з оповідань Тараса Шевченка, є лавка для ніжних зустрічей з онуками, кілька котів та собака. І їм усім є місце в маленькому будиночку, адже в люблячому серці Світлани завжди було достатньо тепла для всіх людей та тварин. Вона доглядала за городом, клумбою, квітами, любила своїх вихованців і думала, що її щастя ніщо не затьмарить.
Але, війна принесла хаос та обстріли, а потім стрес забрав зір. Сліпота не дозволяла бачити її улюблених тваринок і квіти, вирощені власними руками. Неможливість насолоджуватися фарбами життя шокували жінку і при всьому її оптимізмі, забирали бажання жити на цій землі.
«Щиро дякую вам, що допомогли моїй мамі знову стати зрячою! Я кожен день встаю зранку та молюся за кожну людину, яка так тотально вплинула на долю нашої сім’ї! Спочатку ви зробили операцію Тимуру, а зараз – мамі! Я навіть не сподівалася, що ви нам відповісте! Бо я думала, що то наглість двічі звертатися до вас з проханням допомогти на таку велику суму! Ваша позитивна відповідь є найкращим чудом у нашому житті і те, що моя мама бачить – це найцінніший дар від Бога та долі! Дякуючи вам!»- зі сльозами на очах говорила Олена, донька Світлани!
«Коли мені зробили операцію, я відкрила очі і побачила лікаря – чітко, з контурами та усіма фарбами! Я одразу почала плакати! Я плакала від щастя. Я не могла повірити, що операція дійсно настільки повертає зір! Я дякую нашій клініці, вони дійсно професіонали, які повертають людей до життя. Я дякую вашій організації, що не пройшли повз мене!
Коли я приїхала додому, то не впізнала своє помешкання, так багато було пилу, речі лежали не на своїх місцях! Багато мені треба ще зробити, але скільки б не було роботи у майбутньому, це буде з великою радістю!
Коли приїхали онучка з праонуками, я ревіла від щастя! Так виріс Тимур за ці роки, ось зараз пішов у перший клас, а я навіть не бачила, як він підріс! Мої коти та собачка не відходять від мене, мабуть відчувають, що тепер я їх бачу, люблю та насолоджуюсь ними! Крутяться переді мною, мабуть красуються.
А коли заплакала від щастя, то побачила, що в моєму саду знов розцвіла гарна квітка, яка кожен ранок переливається у нових фарбах, яких в цьому Всесвіті мільйони. І я готова прожити ще одне життя тільки заради того, щоб знову побачити всі ці фарби нашої планети!»
Ще десятки людей з прифронтової території потребують медичної допомоги. Разом ми можемо змінити чиєсь життя. Внести пожертву можна за посиланням: https://donate.emmanuil.tv/sos_helpua_org
Анна Чабан, “CBN-Еммануїл”