“Усі мають рости та виховуватись у родині” – твердо переконана Юліана Н, яка є мамою 10-ти дітей.
Познайомилась я з нею у колективному ДБСТ під час роздачі продуктів в Івано-Франківської області, де наша організація “Операція благословення” надає продукти переселенцям.
Це вкрай складно уявити, але переселенцями виявилася і родина Юліани, і втекти від війни довелося з 10 дітьми, чоловіком, невісткою і маленьким племінником. Ось так складом 14 осіб, вони і оселилися у великому будинку для ДБСТ на Галичині.
Багато мам впадали в ступор, коли з початком ракетних атак потрібно було зібрати і себе, і свою єдину дитину. Але Юліана зуміла зібрати десятьох і швидко вивезти у відносно безпечне місце. Більше того, вона могла не лише збирати кожному білизну, шкарпетки, предмети гігієни, теплі речі, а й мислити логічно, приймати усвідомлені рішення та робити вибір. Вибір, який вплине не тільки на сьогоднішню безпеку, а й на все життя.
Саме про це та багато іншого вона і розповіла мені у своєму щирому монолозі:
“Ми з чоловіком родом із Луганської області, з цього випливає, що ми вже двічі переселенці і війна розпочалася у нас набагато раніше, ніж у всій Україні.
Як я прийшла до того, щоб подарувати сім’ю стільким дітям? Та я просто сама колись була такою самою, як і вони. У мене не було домівки, не було люблячої родини, я жила на вулиці і була глибоко нещасною бездомною, без жодної надії. Але, одного разу Бог подарував мені сім’ю і у 16 років мені дала притулок пасторська сім’я. Я відчула теплоту будинку, чари турботи і неймовірну важливість сім’ї.
І тоді я вже не мала сумнівів, чи всиновлювати знедолених дітей. У 16 років я вже знала, що коли виросту, я поділюся цією радістю з багатьма дітьми. З чоловіком ми познайомилися, коли я вступила на професію в училище на перший курс. Він був на другому курсі і ми одразу один в одного закохалися. Чоловікові було важко, тому що він не був церковною людиною.
Я людина пряма, тому відразу сказала йому, що я в будь-якому випадку, як би там не було, візьму в сім’ю прийомну дитину. Він такий: “Звичайно, без проблем, я взагалі не проти!”. А коли я вийшла за нього заміж, він виявився “трохи” проти, – сміється Юліана. Ну, звичайно, його думка з часом змінилася. Думка багатьох змінилася, коли вони бачать, як сильно покинуті діти прагнуть любові. Усі наші діти – народжені серцем. Це прийти, побачити серцем, подарувати родину.
Чи важко мені впоратися з 10 дітьми? Ви знаєте, у кожного свої методи долати труднощі. У підлітковому віці я вижила після двох років поневірянь вулицею. І для мене не всі проблеми – проблема. Є недоліки, є те, що потребує корекції, а є реальні проблеми. Отак і дивлюся на життя.
Війна у наше життя прийшла у 2014 році. У нас тоді було четверо прийомних дітей. Почалися бомбардування, ми вивезли дітей до Німеччини. А самі лишилися на Луганщині волонтерити. Коли війна затягнулася, переїхали пізніше до Краматорська і там і осіли. Взяли до сім’ї ще 6 дітей та планували побудувати тут своє життя.
Але в 2022 році почалася ще куди більша війна. Вже прилітали ракети, величезна кількість смертей та руйнувань. Бог дав мені чітке слово, що треба виїжджати. Наші дітки з дуже складних сімей: два хлопчики жили на вулиці у наметі, інша дівчина бачила, як убили її маму. Ми зобов’язані берегти своїх дітей і тому зовсім не було роздумів, щоби залишатися на війні. Ми точно вирішили їхати.
Я блогер в інстаграмі, всім ділюся зі своїми підписниками. Я щиро розповіла у сторіс про те, що ми з дітьми категорично не хочемо евакуюватись за кордон, а хочемо залишитися в Україні. Для мене важливо не те, як я себе почуватиму. Набагато важливіше, щоб діти навчалися рідною мовою та не переживали колосальні стреси під час навчання. Подорожі мені байдужі, мені добре, якщо дітям добре.
Відштовхуючись від своїх цінностей, я почала шукати притулок на території України. Через інстаграм на мене вийшла жінка з ДБСТ із Галича. Ми вирушили сюди і про це не разу не пошкодували.
Швидко вивезли дітей, пізніше чоловік ще повертався двічі до Краматорська за холодильником, сушкою для білизни та іншими речами, без яких не обійтися нашій великій родині. Ми дуже вдячні організації «Операція благословення» за те, що ви даєте нам продукти. Це дуже необхідно особливо зараз, коли ціни на продукти зросли вдвічі-втричі.
Коли ми в березні приїхали сюди, не було ще жодної підтримки, і нам було дуже складно з початком війни. Був переломний момент, затримки, подорожчання, переїзди, величезні витрати. І часом стояв вибір купити м’яса чи макаронів. На нашу сім’ю на один раз м’яса треба 3-4 кілограми, а ціни з початком війни дуже виросли, тому повноцінний стол збагачений білком, корисними жирами, вуглеводами, клітковиною – було врай накладно забезпечити. І коли нам прийшла перша гуманітарка від вас, ми просто з таким захопленням її розібрали.
Ці почуття не передати словами. Коли ми отримуємо від вас пакет з крупами, олією, чаєм, консервами, ми радіємо, адже розуміємо, що вже заощадили, а значить м’ясо можемо собі дозволити.
Я знаю, що люди з Америки та Європи, які жертвують на продукти, забирають у своїх сімей. Так, можливо, вони не бідують, як українці, але вони могли б за ці гроші піти в кіно чи театр. А вони дбають про нас і ми це дуже цінуємо. Велике дякуємо кожній людині.”
Щодня ми пишемо про найголовніші проблеми переселенців та мешканців фронтових територій. Тільки розповідаючи вголос про проблему, можна залучати читачів та фінансових партнерів. Ми все ще потребуємо вашої підтримки. Оформіть щомісячну пожертву, щоб заповітний продуктовий пакет особисто від вас отримала хоча б одна сім’я.
Надії стане більше, а людей, що живуть впроголодь – стане менше: https://helpua.org/ua/home-1/
текст і фото – Анна Чабан, CBN-Еммануїл