Наталія Павлівна народилася в селищі Софіївка Олександрівського району, Донецької області.
Після школи вступила до Донецького торгового технікуму, вийшла заміж та переїхала до Маріуполя. Народився син, який згодом підріс і пішов працювати до Азовсталі. Начебто життя склалося достатньо непогано. Але, лютий 2022 року все змінив. Почались жахливі бомбардування міста, потім стали скидати бомби і на завод.
“Наш будинок знаходиться в 900 метрах від заводу, було жахливо переживати ці звуки вибухів, гелікоптерів, вісті про смерті маріупольців. Це було схоже на якийсь фільм жахів і навіть сьогодні я не можу усвідомити, що цей жах трапився за нами. Вже неможливо було далі жити без води, світла та газу. Було холодно та смертельно моторошно. Саме в той пік, коли з неба почали кидати бомби, ми дуже хотіли виїхати, яле, як на зло, вже не було можливості покинути це пекло.
І ми не встигли, ракета потрапила в наш будинок, чоловіка поранило і він отримав серьйозну контузію. Син пережив сильний стрес і від цього почалися серйозні збої в організмі, в нього відмовили нирки і він потребував термінової медичної допомоги. Але, в Маріуполі не було можливості лікуватися, там можна було тільки ще більше захворіти і поранитися.
16 березня нам таки вдалося виїхати з колоною, яку теж розстрілювали. Осколки та кулі летіли по всім авто, але і тут нас зберіг Бог. Ми вирвалися з пекла, але моєму чоловіку не вдалося тоді виїхати. Він, контужений, залишився в Маріуполі. Я ж мала їхати, щоб лікувати нирки сина. Без вчасної медичної допомоги, син міг би загинути. Я не могла цього допустити, тому їхала вперед, а не назад.
З великими пригодами і жахливими подіями ми таки дісталися Бердянська, де сину надали медичну допомогу і він почав потроху відновлюватися. Але, чоловік залишався у пекельному Маріуполі. В нас там вже не було нічого. Наш будинок згорів. Всі речі, всі документи, вся пам’ять, фотографії, наш дім, наша фортеця перетворилися на попіл.
Лише завдяки Богу і добрим людям, вдалося чудом витягнути чоловіка. Він також потребував медичної допомоги після контузії. Згодом, волонтери доставили його до нас в Софіївку, на мою батьківщину. Адже я народилася в Олександрівському районі, тут на рідній Софіївці! Коли ми приїхали сюди, люди з церкви нас з любов’ю зустріли. Добрі люди надали будинок, одяг, їжу! З квітня місяця ми проживаємо тут і дуже вдячні небайдужим українцям, які піклуються про нас!
Дякуємо АМ “Еммануїл” за чудовий продуктовий набір, де є багато гарних продуктів! Бережи вас Бог!” – дякувала жінка.
Ми, як і Наталя, дуже вдячні кожному партнеру, хто жертвує на покупку продуктів. Ваша небайдужість дуже цінна в очах Бога і людей. Але, якщо ви ще не приєдналися до нашого проекту допомоги людям, ви можете зробити це прямо зараз за посиланням https://helpua.org/ua/home-1/
CBN-Еммануїл