29-річна Яна з двома дітьми з окупованого села Херсонської області пережила багато жахів.
20 російських окупантів увірвалися в їх будинок, окремо допитували Яну та дітей. Росіяни погрожували зґвалтуванням 14-річної дочки. Щоб врятувати життя дітей, Яна таємно втекла зі свого будинку, подолала 63 блокпости, перетнула річку з білим прапором, намагаючись при цьому впоратись з неконтрольованим страхом. “Ви не виживете”- сказали їй на переправі, але материнський інстинкт зробив неймовірне.
«Мій дивовижний космічний будинок, – згадує Яна, – будинок, який був обладнаний своїми руками. Будинок, задля якого я все життя відмовляла собі у всьому. Будинок, який всі любили і трохи боялися. Зрештою, боялися тому, як пізніше казали окупанти, що там живе “Божевільна жінка”. Я зрозуміла важливість своєї рідної домівки лише після того, як її втратила.
Одного разу, коли росіяне вже окупували місто, я проривала квіти в садку, коли прибігла старша дочка, несамовито показучи на торець будинку. Виявилося, що окупанти пробралися до нашої хати з торця, як злодії. 20 чоловіків у формі з російськими смугами пробиралися в мій будинок через паркан. Неначе справжні розбійники й таргани. Миттєво мій будинок наповнився хаосом, жахом і величезною кількістю злих солдатів.
Вони шукали мого чоловіка, який служив у збройних силах з 2014 року. Моїх дітей забрали та відвели в дальні кімнати для допиту. Вони допитували мене, 14-річну дочку та 4-річного сина, окремо. На щастя, я відповідала на запитання голосно, і діти почули, що мають сказати про місцезнаходження папи «він у Польщі на заробітках». (Але насправді він був у шпиталі з контузією після обстрілу позицій.)
Вони не змогли знайти чоловіка чи ознаки його життя тут. Дітей допитували не лише питаннями про місцезнаходження батька, але й провокаційними: «Хто такі росіяни», «Що робити з росіянами».
Тоді я вирвалась з рук солдата, який мене допитував і сказала: «Поверніть мені дітей». Він відкрив затвор свого кулемета і сказав: “Ти труп”. Тоді я від відчаю перейшла в наступ: «Ти солдат після того, як ідеш з кулеметом на жінку з дітьми? Де ваша честь офіцера, після того, як вас двадцять, а я одна, і ви вриваєтесь у мій будинок? Налякали дітей! Я відчула, що вони здивувалися і не будуть стріляти, і вже обрала тактику нападу, як вірне рішення в цій ситуації. Врешті окупант сказав: “Ну ти і божевільна жінка!”
І вони раптом пішли. Склалося враження, що сам Бог забрав їх у нас, бо вони не заподіяли нам фізичних травм і покинули наш дім. Але я побачила, що моя мужність і безрозсудливість вразили їх. Я навіть запропонувала їм каву, після чого, вони дивилися один на одного, посміхаючись.
Як тільки вони вийшли з дому, я почала збирати речі для евакуації. Єдиним методом евакуації на той час був перетин місцевої річки. Але до неї було 3 кілометри.
Але, як виявилося пізніше, три кілометри – це вічність. Ви не повірите, але ми проїхали цілих 63 пункти пропуску. Ми взяли таксі, за яке я заплатила 3000 гривні – це дуже багато за три кілометри. Майже кожні 10 метрів був новий контрольний блокпост. Нас обшукували, роздягали, допитували.
Я казала всім окупантам зі слізьми, що їду в наступне село за хворою матір’ю. Тільки це нас врятувало. Таким чином ми дісталися до села, в якому був перетин через річку. У той час це був єдиний спосіб вибратися з окупованих селищ і дістатися до гуманітарного складу, звідки, згідно з чутками людей, волонтери допомагали евакуюватися до Західної України. Перш ніж сісти в човен, я запитала старого старосту: “Це точно безпечно?” На що він відповів, мовляв, два дні тому окупанти стріляли в човен з людьми, які загинули. Тому він не гарантує, що ми виживемо. Поки ми плили, мої руки і тіло тремтіли, так що я не могла сидіти на місці, руки були зовсім не керованими.
І тоді Бог нам знову допоміг. Ми підняли білий прапор, у човні були діти, і це, можливо, врятувало нас. Ми бачили зблизька окупантів, які направляли на нас автомати, але так і не вистрілили. Я смілива по життю, але страх, що вони розстріляють нас, не залишав ні на секунду. Була надія на білий прапор і на Бога.
Таким чином, ми дісталися до гуманітарного центру, в якому нам довелося чекати автобуса евакуації. На щастя, через три дні до нас приїхали волонтери, забрали нас і ми потрапили до притулку у Львівській теологічній семінарії.
Нас тут зустріли як родичів. Годували гарячею вечерею, забезпечили теплий душ з усіма засобами гігієни, розмістили нас у затишному приміщенні безкоштовно та надали свіжу постіль.
Відтоді, ми живемо в цьому затишному притулку вже 4 місяці. Я не знаю, чому Бог так нас любить, але ми живемо тут, як у раю. Я ніколи не зустрічала такої турботи, розуміння та уваги. Дорослі не мають потреби навіть у запашній каві і чаю, а діти – завжди мають найсвіжіші фрукти та солодощі.
Нас годують тричі на день. Різноманітність та велика кількість їжі вражає. Це і риба, і м’ясо, і перше, друге, третє. Я надзвичайно вдячна Асоціації “Еммануїл” за всебічну підтримку та допомогу з їжею, овочами та фруктами. Я також окремо дякую за подаровану побутову техніку, яка допомагає нам у приготуванні їжі, у домашніх потребах, пранні, прибиранні тощо. Ми готуємо тут для 30-50 людей одночасно. Техніка від асоціації “Еммануїл” допомагає готувати в багато разів швидше і краще.
Якби не було такої загальної підтримки, ми, безумовно, жили б наполовину голодні і в потребі, як багато нещасних біженців. Дуже важливо мати під рукою і пральну машину, і фен, і блендер, і чайник для приготування кави. Це справді трохи втішає і дає мінімальне відчуття дому та надію на краще” – слізно дякувала Яна.
Регулярно, команда асоціації “Еммануїл” відстежує гострі потреби біженців. Найважливішою потребою є і залишається їжа, засоби гігієни та побутова техніка для дому. Ми дякуємо кожній людині, яка дарує свої фінанси на придбання продуктів харчування та побутової техніки. Але, ми повинні знати наперед, що допомога біженцям, які перебувають у неблагополучному становищі, не зупиниться. Важкі місяці ще тільки чекають Україну. Карта війни зростає, наплив біженців збільшується, попереду зима, а це означає, що потреб буде більше. Ми запрошуємо вас стати партнером проекту допомоги біженцям, щоб такі люди, як Яна, могли відчувати себе в безпеці і не боятися завтра.
Приєднуйтесь за посиланням https://emmanuil.cbn.org/donate/sos_helpua_org
Анна Чабан, CBN-Еммануїл