Вона така непосидюча, життєрадісна і бешкетна: «Які там роки? Усього 64».
Щоранку, як тільки зацвіли перші весняні квіти, Олександра Іванівна ходить і збирає букети, щоб у її кімнаті стояв, нехай невеликий, але букет квіточок.
Народилася та виросла вона у Полтавській області. Коли їй виповнився 1 рік, її мати вирішила поїхати на «підробітки» в росію і залишила маленьку Сашеньку у бабусі. Більше вони не бачилися.
Після школи Саша здобула професію маляра-штукатура та поїхала (за розподілом) працювати до Києва. Але, щоб бути ближче до єдиної рідної людини, поїхала до Артемівська (нині Бахмут), де почала працювати на цегельному заводі. Там вона познайомилася зі своїм чоловіком і згодом, уже разом, вони переїхали до Івано-Дар’ївки. Город понад 1 га, кури, індики, кози, корови, свинки – загалом сільське життя повністю їх поглинуло.
До 24 лютого 2022 року Шура та Володимир майже не розлучалися, бо у них, крім їх самих, більше нікого немає. І навіть коли восени село почали щільно бомбардувати, вони разом евакуювалися з Івано-Дар’ївки до друзів, які жили за 7 км у Верхньо-Кам’янському. Але й там їм не дали спокою.
Під час чергового артобстрілу, вони ховалися у льоху, але вибуховою хвилею вибило двері та її чоловік, який прикривав її собою, отримав осколкові поранення ноги та руки. Його вивезли до шпиталю м. Дніпро, а Шурочка приїхала до нас у хоспіс. Після холодних і напівголодних днів у бомбосховищі, Олександра зігрілася і душею, і тілом, і тепер допомагає нам як може: а може вона помити підлогу, роздати хліб, булочки чи печиво, розвісити білизну… взагалі без діла їй не сидиться.
“Величезна подяка “Операції Благословення” за те, що допомагаєте безлічі таких знедолених, як Олександра, тричі на день отримувати повноцінне харчування. Дякуємо, що допомагаєте всім нашим постояльцям!” – лунали слова подяки.
Нещодавно ми дізналися гарну новину: Володя живий і здоровий і шукає її. А значить скоро приїде до нас. А тут в хоспісі тепло, затишно і ситно! Дякуємо небайдужим!
Підтримати хоспіс можна за посиланням:
CBN-Еммануїл