Простий персонаж і дуже заплутана ситуація, в якій опинилася літня людина, і проста емоція, яку він відчуває, – гумор, впертість і чіпка лють навіть, не просто в бажанні вижити на війні, а жити по-людськи.

І цей стан боротьби притаманний 82-річному Миколі Никифоровичу з, в прямому сенсі, фронтового села Тарамчук.

Під’їжджаємо до крайнього блокпосту, за яким знаходиться село. У нього військові нас не пустять – про це ми знаємо наперед. Тому місцеві жителі чекають нас на військовому  кордоні за блокпостом.

 У черзі з двадцяти чоловік в очі відразу кидається «душа компанії» – це літній чоловік з паличкою, який раз у раз торохтить анекдоти, а всі люди навколо будь-то молодий чи старий – сміються.

І все це на тлі військових з автоматами Калашникова, що стоять за спинами, надзвичайно похмурої дійсності дуже неблагополучного району Донецької області, грандіозних історично-воєнних процесів останніх шести років і тотального українського безгрошів’я.

 Але і в цій бідності є місце надії, поки тут є люди, які вміють сміятися.

Однозначно, думаю я – це мій персонаж для сюжету.  Це я готую історії людей в рамках гуманітарного проекту “SEED” (Їжа на кожен день).  Зазвичай насіння ми роздаємо навесні. Люди їх садять в грядки. А влітку і восени збирають щедрий овочевий урожай.

Коли я знайомлюся з дідусем і задаю йому питання з проханням розповісти про його долю, надзвичайна усміхненість різко змінюється справжніми чоловічими слізьми. Мені здалося навіть, що його гумор – це удавана захисна реакція від болю, яку він переживає останні роки.

 «Дружину поховав я 10 місяців тому.  Війна довела її до інсульту. Ви не уявляєте, що ми пережили!  (Плаче) Спочатку удвох рятувалися від бомбардувань по підвалах.  А коли улюблена злягла, я носив її в підвал ось цими ось руками. Я так хотів, щоб вона жила!!! Ми купували найкращі ліки для крапельниць!

Благо – дочка фельдшер. Вона і ставила крапельниці мамі.  Решта інсультників не виживають, тому що медицина їм недоступна в наших краях.  Ось так моя дружина і змогла прожити на рік більше. Ми й справді зробили все, щоб додати їй життя.  Але клята війна сильніше. Довела її. Вона пішла в 78 років. Хоча до цього була здоровою і активною і могла б ще пожити.

 Це моя перша весна, коли я буду сіяти город один. Спасибі вам за насіння! Спробуй це купити! Я радий, що ви не дозволяєте відчувати себе самотнім і не забули, що і нам потрібно садити грядки!»

Всього 500 сімей отримають набори насіння для посадки навесні 2020 року.  

Ще мінімум 10 000 сімей на сході потребують посадкового  матеріалу. Ми не зможемо здійснювати на повну даний проект, якщо у нас не буде партнерів.  Саме тому, ми просимо Вас пожертвувати будь-яку суму на користь нужденних.

 Завдяки нашим донорам ми вже запустили кілька важливих і постійно діючих проектів.

 Спасибі, що ви дочитали до кінця.  І за репости з пожертвами теж дякуємо.

Текст и фото – Анна Чабан. 

ПОМОЧЬ

cards