9-річний Роман Наренков має патологію – вроджену ізольовану ущелину твердого нижнього піднебіння від верхнього до переднього відділу та потребував операцію. Коли почалась війна на сході України (2014 рік) родина переїхала з Донецька до Курахова, де Ауріка відвела сина до центру реабілітації людей з інвалідністю, бо він зовсім не міг розмовляти. Там з Романчиком займалась логопед, але незважаючи на всі зусилля, вона, як професіонал, зрозуміла, що без операції хлопчик ніколи не буде розмовляти…

Ауріка дізналася, що Асоціація “Еммануїл” допомагає малозабезпеченим дітям і відразу звернулася за допомогою для сина.

Ауріка каже: «Коли лікарі побачили, що мій син народився з вадами, то запропонували відмовитись від нього. Звичайно, я цього й не думала робити. Ми не зробили операцію ще в дитинстві, бо не мали фінансової можливості».

Роман на вигляд здається звичайним хлопчиком – він бігає, грається, посміхається та сором’язливо смикає маму за рукав. Він мріє ходити на заняття до школи разом зі своїми однолітками, а не на індивідуальні заняття. Діти не розуміють його та сміються з хлопця, коли він намагається викласти свою думку. Це розділяє їх. Майже неможливо зрозуміти, що він говорить, “ковтає” літери та цілі слова.

«Я іноді не можу розібрати його слів й логопед перекладає мені мого сина. Вона розуміє його краще за мене. Це дуже боляче, коли ти не розумієш власну дитину… Рома ображається за це на мене, закривається у собі, плаче. Під час їжі, треба весь час пильнувати, бо через ту діру у ньобі частки їжі попадають у носові проходи, а це не тільки естетично не приємно, але й небезпечно, бо може не “туди” попасти і дитина задихнеться» – ділиться Ауріка.

В серпні Рому прооперували у відділенні щелепно-лицьової хірургії Дитячої клінічної лікарні №7 міста Києва. Операція пройшла вдало. Ваду було усунено.

«Я чекала на це цілих дев’ять років, іноді здавалося, що не дочекаюся. А коли розпочалася війна, то й мріяти забула, ми стали переселенцями. До бідності додалася безвихідь: житла немає, роботи немає, двоє дітей, я і моя старенька мама. Я рада, що зустріла таких хороших людей, які небайдужі, які чують Бога та допомагають тим, хто не в змозі самостійно вирішувати такі складні життєві ситуації.

Я, навіть, не могла уявити, що хтось зацікавиться життям і долею моїх дітей. Я завжди знала, що я – одна і нікому не потрібні мої біди. А виявилося, що таки світ добрий і до мене також. Низький уклін всім, хто жертвує кошти на операції для дітей » – дякує щаслива мати.

Ауріка безмежно вдячна партнерам Асоціації “Еммануїл” за те, що дали можливість хлопчикові отримати повноцінне життя, мати друзів та весело дивитися у майбутнє.

Якщо ви бажаєте разом з нами допомагати мешканцям прифронтових містечок та селищ, ви можете перерахувати пожертви через наш сайт або зателефонуйте за номером 0800-50-77-50.

ПОМОЧЬ

cards