На сході України активно реалізується проект “Насіння. Їжа на кожен день”.Станом на 12 березня, зі складу у Слов’янську, Донецької області вже роздано 4349 пакетів насіння! Видача посівного матеріалу постійно триває.
Також, вже закуплено картоплю, поставка якої почнеться приблизно з 15 березня (залежить від погодних умов).
Наразі, завдяки зекономленим коштам, кількість бенефіціарів проекту зросла на 1500 чоловік і тепер становить 11500 чоловік!
Люди радіють, бо не всі вчасно зреагували на рекламу проекту та не всі вчасно подали заявки!

Вікторія разом зі своїми синами Ярославом та Станіславом живе в прифронтовому Залізному. Єдина її підтримка та допомога у господарстві – її старший син Ярик. Не зважаючи на війну, родина не збирається покидати рідне місто. Їм немає куди їхати. Через складну ситуацію Вікторія не має основної роботи, тож на життя заробляє підробітками. Минулого року родина не мала можливості купити насіння аби засіяти ним город. Жінка мала обирати – витратити останні гроші на продукти для дітей або ж придбати насіння. Звичайно, обрала перше. Город залишився незасадженим, тож їжу доводилось купувати у магазині й нерідко брати гроші у борг.

Коли Вікторія дізналась про програму, у рамках якої роздаватимуть насіння, дуже зраділа. Жінка записалась у чергу та отримала свій чи не найбільший подарунок!

Семирічна Карина, п’ятирічна Кіра та чотирьохрічна Женя наразі проживають у своєї тітки Надії, яка піклується про малечу. За документами вона не має до них жодного відношення, але у їхніх жилах тече одна кров. Мати дівчаток не піклується про них. Ці троє могли блукати вулицями прифронтового міста о п’ятій ранку, чекаючи на маму, поки та розважалась з друзями. Діти швидко подорослішали – не посміхаються та не радіють життю.

Їсти бігали до тітки або бабусі, лише коли мати не бачила, бо та забороняла спілкуватись їм між собою. Надія вже більше року звертається до органів влади щодо цієї ситуації. Жінка хоче отримати право на опікунство. Окрім трьох племінниць, Надія має сина Дмитра. Хлопець студент місцевого училища. Разом з ними проживає також прабабуся Лідія. Родина має три городи, де щоліта працює, аби у холодну зиму було чим годувати дітей та стареньку бабусю.

Катерині Іванівні 94 роки, але за документами вона доросліша на декілька років. В тринадцать її забрали від батьків, з якими вона жила в Курській області в Росії та привезли працювати на шахту «Южная».

«Везли нас в вагонах для худоби. Це була зима. Холод. Їсти було нічого. Дорога зайняла кілька тижнів. Навколо мене вмирали люди. Конвой на станціях їх викидав, як сміття. Вони нічого не робили для того, щоб нам було тепліше. Тільки одного разу дали буханець хліба. Один на десятерих … І ми приїхали на ст.Магдаліновка, це в десяти кілометрах від шахти. І ми йшли пішки. Мене поселили жити в багату сім’ю. Після того, як відпрацюю зміну, я повинна була допомагати цій сім’ї по господарству, а господарство у них була велике.

Я виконувала свою роботу старанно. Пройшов перший місяць, і в свої тринадцять років, я отримала свою першу заробітну плату. Купила на неї мішок хліба. Приїжджала до нас машина вантажна і продавала хліб. Я думала, що якщо у мене буде багато хліба-я буду багатою. Принесла мішок додому. Хазяйка, у якій я жила, побачила мою покупку. Посадила мене поряд. І пояснила, що так багато хліба не варто купувати. Він засохне, і на місяць мені його не вистачить. Ми засушили мій хліб. І потім годували їм господарство»- згадує бабуся Катя.

Вона знає ціну їжі. І ціну життю теж. Живе вона в декількох десятках метрів від блок-поста, за яким вже починається територія війни. В її двір 5 разів прилітали снаряди. Але Бог береже її. Незважаючи на вік, вона все одно щороку садить город і тільки з нього харчується. Її гіркий досвід голодування в дитинстві, навчив її думати про їжу заздалегідь. Насіння, які отримала бабуся, стануть їй хорошою допомогою, тому що пенсія у неї маленька.

Ми дякуємо Папі Франциску та всім небайдужим людям по всім католицьким парафіям, які відгукнулися на заклик про допомогу для постраждалих на Донбасі!

Людмила Гамалій, відділ соціальних проектів Асоціації “Еммануїл”

Друзі, якщо ви бажаєте разом з нами допомагати людям, які живуть в прифронтових містах, можете перерахувати фінансову підтримку через наш сайт або повідомте нам про своє бажання стати партнером за телефоном 0-800-50-77-50.