З маленького селища Чермалик Маріупольського краю їдуть люди.

Це буквально останнє, що там залишилося після початку війни.

Від Маріупольської траси дорога в Чермалик веде наліво – від пилу нечисленно повзучих попереду машин сюди їдеш, як в диму. Я не змогла порахувати точну кількість перевалів – шлях зливається в періодичне наліво-направо. Десь крутий серпантин перетворюється в однополосну дорогу, потім знову розширюється. Справа, біля стели видніються військові руїни. На узбіччях промоїни від дощів. Навколо поля і захоплюючі різноманіттям краєвиди з рослинності та лікарських трав. Навіть не віриться, що десь там є населений пункт і там живуть люди.

В селі мешкає наразі 600 родин. Є невеликий дитсадок та школа. Держава забула про село, рейсових автобусів давно немає. Місцевий житель самотужки придбав автобус і возить в приватному порядку жителів до Маріуполя зранку і ввечері.

Ми ж їдемо сюди в рамках проекту “Насіння – їжа на кожен день”. Навесні 2020 року разом з донорською організацією ОRА з Голландії, ми відвідали жителів і вручили їм оригінальний посівний матеріал. А зараз приїхали з моніторинговою групою, щоб оцінити результат, привітати людей з урожаєм і звичайно ж, сфотографувати вирощені овочі.

Одна з мешканок, яка охоче погоджується показати і подякувати нас за урожай – 73-х річна Лещенко Феодора Феофанівна. Антуражна і добра жінка з єврейсько-вірменською зовнішністю і невимовною гостинністю, яка проживає разом з чоловіком.

Вона каже, що раніше, ще до війни, овочі з села продавали по всій окрузі і навіть в Маріуполі. А зараз з села виїхала вся молодь, і навіть старі залишають місцевість у пошуках міст, де немає стрілянини.

“Тоді в Чермалику було багато молоді. Селище мало стати Агроцентром, але війна порушила всі плани, тому що після стрілянини село почали залишати люди. А люди, як ви знаєте – це основа будь-якого прогресу. Ось ви журналіст, напишіть про наш Чермалик!

– Чому ви не їдете ? – задаю незручне запитання п’ятий рік поспіль  тим, хто живе під обстрілами.

– У нас тут будинок. Продати наше житло і купити в місті – це за межою фантастики. Та й подобається нам тут жити! Поля, свіже повітря. Ось зараз урожай збираємо, в банки закручуємо, зима буде ситною – буде добре! Спасибі велике вам, що не забули про нашу глушину і привезли це безцінне насіння! З моєї маленької  пенсії навіть пакетик насіння купити – вже розкіш! Урожай був звичайно не таким щедрим, як в минулі роки, через холодну весну і посушливе літо, але цибулькою, часничком, морквою, буряком запаслися! Кукурудзу все літо варили і їли! А кабачків взагалі 500 кущів виросло!

У Феодори Феофанівни непроста доля. Все життя пропрацювала в Маріуполі машиністом баштового крана. Довелося пережити дуже багато втрат –  поховати близьких людей в ранньому віці. У підсумку- інвалідність через нервові стреси.

Але незважаючи на гніт проблем, в ній залишилося головне – любов до людей та тварин. Всіх кішок після смерті господарів жінка бере до себе додому, дає їм турботу і дарує притулок.

Відчуття, що її чекають вдома безліч пухнастих друзів, а кожна пара очей раз у раз дякують їй за милосердя, не дають сумувати в напівпорожньому селі.

Ми раді, що завдяки вашим добровільним пожертвам ми маємо можливість приїжджати в віддалені села Донеччини, відвідувати самотніх людей похилого віку, викликати у них посмішку і потім розповідати вам їх історії.

Всі закупівлі насіння, харчів та інших видів допомоги відбуваються тільки лише за рахунок добровільних внесків простих людей.

Якщо ви продовжите жертвувати навіть мінімальні суми в розмірі 10 доларів, то ми зможемо планувати свою роботу і знати, що не покинемо самотніх престарілих людей.

Внести пожертву можна за посиланням https://donate.emmanuil.tv/sos_helpua_org

Репост на вашій сторінці в соціальних мережах теж відіграє вагому роль.

Спасибі!

Анна Чабан 

ПОМОЧЬ

cards