Анастасії всього 11 років, але вона вже знає, ким хоче стати у майбутньому – ветеринаром. Її бабуся Людмила Любченко каже, що дівчинка обожнює тварин та хоче бути їм корисною. В свої юні роки вона вже розуміє, як важливо допомагати тим, хто цього потребує, бо й сама стала заручником хвороби.
До війни та, власне, й під час бойових дій Настя проживала у місті Красногорівка Мар’янського району Донецької області разом з батьками та бабусею. Вони жили добре, могли дозволити різноманітні курси для Насті – дівчинка ходила на танці, в музичну школу та займалась малюванням. Життя не відрізнялось особливими негараздами. Аж допоки у квартиру пані Людмили не потратив знаряд… Пряме попадання.

В цей момент і Людмила, й Настя були вдома. “В мене потрапили уламки зі знаряду. Ми почали бігти до підвалу, я намагалась закрити собою Настю, але вона впала на землю та пошкодила таз” – згадує Людмила.
Той день став переломним для обох. Людмила деякий час пересувалась на інвалідному віску, а Настя почала кульгати та скаржитись на болі у тазу. “Я помітила, що Настина хода, постава та, навіть, фігура почали змінюватись. Цілих три роки я слідкувала за нею, але до лікарні ми не звертались, бо в місті все розбито, йти нікуди” – розповідає жінка.
Два роки їхнє життя проходило у підвалах, бо часто бомбили. “Люди зносили туди якісь старі меблі, ліжка та крісла для більшого комфорту. Іноді у підвалі доводилось готувати їжу та там же й харчуватись. Там було дуже волого, тому Настя хворіла” – продовжує свою оповідь Людмила.

На два місяці Настя з бабусею та мамою їздили до міста Токмак Запорізької області до знайомих, які люб’язно їх прийняли до себе. Але довго так продовжуватись не могло, тому родина повернулась до рідного, але небезпечного міста.
Всього рік тому Настя разом з батьками переїздила до міста Бровари, що під Києвом, а пані Людмила залишилась вдома, де наразі вже не так небезпечно. Настя сумує за рідним містом та бабусею, тож влітку проводить час вдома. Жінка бачить, що Настині проблеми не проходять. Випадково у церкві хтось зі знайомих розповідає Людмилі про Акцію «Папа для України» та Асоціацію Еммануїл, мовляв, дівчинку можуть безкоштовно обстежити у Києві та, навіть, зайнятися її лікуванням у разі необхідності.

Власне, так Настя разом з бабусею й опинилася у столиці. Ортопед-травматолог пан Костюк Анатолій Никифорович оглянув дівчинку та відразу зрозумів, що ліва ніжка Насті коротша за праву приблизно на 2,5 см. Після комп’ютерної томографії виявилось, що на 3 см.

Є припущення, що травма тут не причому, а скоріше за все дівчинка вже народилася з цією проблемою, яку вчасно не помітили.

Проте наразі робити операцію Насті не будуть. Її організм активно зростає, тож до 13 дівчинка носитиме спеціальне взуття, аби не пошкодити хребет та статуру. А вже після 13-ти років їй зможуть наростити кістку аби вона мала рівні ніжки.
Сподіваємось, що вже скоро знову побачимо абсолютно здорову Настю!

Ми дякуємо Папі Франциску та всім небайдужим людям по всім католицьким парафіям, які відгукнулися на заклик про допомогу для постраждалих на Донбасі!