Завдяки колосальній підтримці від організації “Операція благословення” десятки тисяч сімей в Україні мають їжу.
Щодня наші волонтери, а часом і ми самі йдемо до тимчасових помешкань переселенців, які вирішили залишитися в Україні. Залишитися під регулярними ракетними атаками, мерзнути через відсутність опалення, жити в темряві через відсутність електроенергії. Залишитися на рідній землі, але жити надголодь, іноді без їжі, одягу, взуття та ліків. Це наш шлях. Шлях кожного українця. І ми дуже вдячні команді “Операції благословення” за те, що проходите цей шлях разом із нами!
В один із таких днів відвідувань ми й познайомилися з мужньою родиною Петренко. Ми привезли їм довгоочікуваний продуктовий набір і теплу ковдру, щоб суворі зимові вечори стали трохи ситнішими та теплішими.
Галина Петренко привітно зустріла нас біля порога своєї орендованої квартири в Черкасах. За звичаєм, приготувала до нашого приїзду млинці та з усмішкою запропонувала випити чаю та скуштувати її коронну страву. Я не здивувалася, адже це вшито в ДНК українців – гостинність та щедрість, незважаючи на тотальну потребу.
У цій маленькій квартирі Галина проживає разом із чоловіком, донькою, онуком та 90-річним батьком, який зараз потрапив до лікарні через застуду.
Жінка зі сльозами на очах поділилася з нами своєю життєвою історією:
“До війни ми жили у Лисичанську, ми працювали і все було добре. У нас було своє підприємство з виготовлення гумотехнічних виробів і там же, з любов’ю та самовіддачею до ремесла, я виконувала роль головного інженера.
Війна все забрала. Житло ми втратили. Велику та дружню родину розкидало. Онука за весь час війни бачила лише один раз. Батька похилого віку ледве евакуювали. Але, ось тільки недавно я усвідомила, що це справжнісінька і страшна війна.
Як війна прийшла саме у наше життя? Ми почули страшні вибухи у місті Попасна. До сусіднього міста увійшли російські війська і нещадно бомбили по житлових будинках та державних будівлях. Ми сподівалися, що все закінчиться, а війна тільки посилювалася і все ближче наближалася до нашого будинку. Приголомшливі вибухи наближалися до нас. Справжня війна наближалася. І з кожним її наближенням, у селищах де проходила російська авіація та піхота тисячами гинули мирні та військові люди. Але, ми не хотіли покидати будинок і продовжували вірити, що нас це мине. Але, потім поруч розірвався снаряд і у нашому будинку посипалися шибки і ми зрозуміли. Нас не мине.
Найстрашніше було, коли ти перебіжками біжиш вулицею з магазину або в укриття, а ракетні атаки застають мене просто неба. І пам’ятаю переді мною завжди стояв, чесно сказати, не легкий вибір: падати в багнюку в чистому одязі або продовжувати бігти в бомбосховище. Така страшна дилема, якою багатьом коштувала життя.
Саме ось такою втечею від смерті ми й опинилися тут у Черкасах. Але, тут теж немає життя, адже розкидало всю нашу родину. Я так чекала настання весни та тепла, мріяла, що проведу теплі дні на дачі з онуками, але за кілька днів до довгоочікуваної весни в наше життя вторглася війна. Нас позбавили будинку, сім’ї, всього найкращого. Мене гнітить сум про будинок, якого вже немає. Але я не маю права скаржитися, адже є люди, яким важче ніж нам! Слава Богу, ми всі живі – хай і не разом, у нас є дах над головою – хай і не свій.
І ми дуже вдячні людям з “Операції благословення” за те, що нам допомагаєте. Це необхідно і ці продукти дуже важливі. Я прошу у Бога здоров’я всім іноземцям, які нам допомагають, я бажаю цим людям мирного неба та міцного здоров’я. Я розумію, що ви не переживали війну та голод і можливо ви не до кінця усвідомлюєте наскільки це страшно. Але знайте точно: те, що ви для нас робите це дуже необхідно і потрібно. До кінця наших днів ми пам’ятатимемо про те, як ви нас не кинули у найважчий для нас період. Саме завдяки вам у нас є їжа. Адже є і люди, у яких її немає. Нажаль. Тому ми дуже дякуємо!”
За даними ЮНІСЕФ криза українських біженців, спричинена вторгненням росії в Україну – найбільша криза біженців і найбільша міграційна криза у світі в 21 столітті. Понад 16 млн. українців змушені були тікати з України і близько 8 млн. людей стали внутрішньо переміщеними особами всередині країни. До 24 березня 2022 року більше половини всіх дітей в Україні (приблизно 7,5 млн) були змушені залишити свої будинки. Це досі небачений виклик для всього світу, а в першу чергу для нас, християн, які мають нести світло Христа в ці темні часи.
Ми, українська команда CBN-Еммануїл, сердечно вдячні своїм закордонним колегам за ваше світло Христа, яке світить через ваші дії, за стабільну підтримку переселенців. Дякуємо за продукти харчування, за предмети особистої гігієни, за теплі ковдри, за генератори та прості речі, які рятують людей від голоду, холоду, антисанітарії та хвороб у цю непросту годину!
Десятки тисяч сімей, схожих на подружжя Петренко, також кажуть вам “дякую”.
“…будьте тверді, непохитні, завжди процвітайте в Господній справі, знаючи, що праця ваша не марна перед Господом.”
1-е послання до Коринтян 15:58
Давайте разом зігріємо людей, які чекають на нашу допомогу:
CBN-Еммануїл